розглянула в судовому засіданні 18 грудня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2012 року щодо ОСОБА_2

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово

засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді 8 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено. Постановлено вважати засудженим ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 14 липня 2010 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проникнувши через вікно до АДРЕСА_1 з метою заволодіння чужим майном, вчинив розбійний напад на ОСОБА_3 із застосуванням до неї насильства, небезпечного для життя та здоров'я, після чого викрав майно потерпілої на загальну суму 9 386 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, просить направити справу на новий судовий розгляд. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України (1960 року), в порушення ст. 257 КПК України (1960 року) судом не вжито всіх можливих заходів для виклику в судове засідання свідків, не мотивовано рішення про незастосування при призначенні покарання конфіскації майна, в результаті чого було призначено засудженому м'яке покарання. Крім того, прокурор вказує, що всупереч вимогам ст. 377 КПК України (1960 року) суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив доводи його апеляції та відповіді на них у своєму рішенні не надав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про часткове підтримання поданої скарги та виключення з судових рішень посилання на попередні судимості, заперечення захисника проти скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК України в касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Доводи прокурора, наведені в касаційній скарзі, про істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання, як убачається з вироку, врахував як характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, місце та час його вчинення, локалізацію нанесення тілесних ушкоджень, наявність обставини, яка обтяжує покарання: вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а також дані про його особу та думку потерпілого.

При цьому судом не брались до уваги попередні погашені судимості ОСОБА_2, тому посилання на них у вироку та ухвалі, на думку колегії суддів, хоча й є помилковим, але не може бути визнане тим істотним порушенням закону, яке тягне за собою зміну судового рішення.

Доводи прокурора, зазначені в касаційній скарзі в частині порушення судом вимог ст. 257 КПК України (1960 року) при розгляді справи, не заслуговують на увагу, оскільки прокурор, що брав участь у судовому засіданні, погодився про розгляд справи саме в такому порядку та не наполягав на виклику в судове засідання всіх свідків, зазначених в обвинувальному висновку.

Крім того, посилання прокурора на невідповідність вироку суду вимогам ст. 334 КПК України (1960 року) є безпідставними та необґрунтованими.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, врахувавши вік засудженого, його сімейний та матеріальний стан, усі фактичні обставини справи, при вирішенні питання про додаткове покарання, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування ст. 69 КК України та непризначення ОСОБА_2 конфіскації майна.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року).

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу Х1 «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2012 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.