розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1, в інтересах засудженого ОСОБА_2, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року засуджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 80 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 28 червня 2010 року, біля 4 години ранку, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись по вул. Зарічній, 44, в м. Києві, на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_4, в ході обопільної бійки, умисно, з метою заподіяння смерті ОСОБА_4, наніс останньому один удар фрагментом металевої конструкції в область голови, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_4 помер на місті.

В касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить вирок та ухвалу суду змінити та перекваліфікувати дії останнього на ст. 119 або ст. 124 КК України. Вказує, що судом не було доведено умислу ОСОБА_2 на заподіяння смерті ОСОБА_4 Крім того наголошує на протиправній поведінці останнього, який застосовував силу до засудженого, шляхом побиття. Стверджує, що за таких обставин засуджений, побоюючись за своє життя та здоров'я, захищаючи себе від протиправних дій потерпілого, перевищив межі необхідної оборони, а судом було помилково кваліфіковано дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора та захисника на підтримку касаційної скарги, з підстав, викладених у ній, які просили дії ОСОБА_2 перекваліфікувати відповідно на ст. 118 КК України (прокурор) і на ст. 124 КК України (захисник), перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, при встановлених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені розглянутими у судовому засіданні доказами, які належно оцінені судом і детально викладені у вироку, і такі висновки є обґрунтованими.

Так, у судовому засіданні засуджений свою вину у скоєнні злочину визнав частково, а саме не заперечував вини у смерті потерпілого ОСОБА_4, втім пояснював свої дії необхідністю захисту свого життя від агресивних дій потерпілого, які носили тривалий характер.

На досудовому слідстві 28 вересня 2010 року, будучи допитаним як підозрюваний та обвинувачений, ОСОБА_2 повністю визнав себе винним в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 115 КК України, але про обставини, що передували нанесенню ударів потерпілому ОСОБА_4, дав показання, які відрізняються від показань на судовому розгляді справи.

Суд перевірив ці та інші показання ОСОБА_2, дав їм належну оцінку в сукупності з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами та обґрунтовано визнав, що покази дані на досудовому слідстві є більш об'єктивними, оскільки узгоджуються з іншими матеріалами справи, зокрема, показаннями свідків та рядом інших об'єктивних доказів, яким суд дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про те, що умисел ОСОБА_2 при нанесенні удару фрагментом металевої конструкції по голові потерпілого був спрямований саме на позбавлення життя останнього.

Аналізуючи показання свідків, в тому числі і тих, які були в кафе разом із ОСОБА_2, суд спростував твердження засудженого, що на протязі тривалого часу він зазнав неодноразових насильницьких дій з боку потерпілого.

Показаннями свідка ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено, що конфліктна ситуація між засудженим та потерпілим виникла близько 2 години 28 червня 2010 року на танцмайданчику, коли засуджений зачепив потерпілого цигаркою. Втім такою, що мала загрозливий характер для ОСОБА_2, вона не була.

При цьому, як показав свідок ОСОБА_8, саме ОСОБА_2 потім розшукував потерпілого, промовляючи, "где он, этот ОСОБА_4, я ему сейчас покажу".

Зазначений свідок ствержував, що потерпілий вийшов на вулицю, де в подальшому виникла бійка, не за своєю ініціативою, а тому, що йому (потерпілому) сказали, що хтось хоче з ним поговорити.

Будучи очевидцем подальших подій, зазначений свідок стверджував, що на вулиці між потерпілим та засудженим стався словесний конфлікт, у ході якого потерпілий вдарив ОСОБА_2 двічі рукою в обличчя, після чого обох учасниів конфлікту розвели по сторонах.

Достовірно встановлено, що по закінченні цієї сутички, ОСОБА_2 ОСОБА_9 та ОСОБА_7, відходили та тримали в руках фрагменти розбитих пляшок, викрикували на адресу інших, в тому числі і щодо потерпілого, образливі слова та погрози.

Як показали свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 потерпілий вийшов із натовпу, тримаючи в руках металеву конструкцію, але будь яких активних дій щодо нанесення цілеспрямованих ударів не вчиняв.

Зазначеною металевою конструкцією, як показали свідки ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 заволодів без будь якого спротиву з боку потерпілого.

Удар по голові потерпілого зазначеним предметом, який є значним за вагою та розміром, ОСОБА_2 наніс, коли він стояв на сходах, а потерпілий був повернутий до нього спиною, примушуючи товариша ОСОБА_2 викинути розбиті пляшки.

Як правильно зазначив суд, у цей момент будь якої реальної загрози життю та здоров'ю засудженого не існувало.

Рівень фізичної підготовки потерпілого, та його поведінка під час перебування в кафе, а також нанесення потерпілим декількох ударів в обличчя ОСОБА_2 під час їх конфлікту в кафе, не свідчить про існування реальної загрози заподіяння шкоди життю та здоров'ю ОСОБА_2 в т.ч. і на момент завдання останнім потерпілому удару металевою конструкцією по голові.

Даних про те, що на ОСОБА_2 та його друзів йшов натовп агресивних людей, також матеріалами справи не встановлено.

Не знайшло свого підтвердження і твердження засудженого, про те, що він не міг бачити, куди він наносить удар. Усі свідки у справі стверджували, що близько 4 години на місці конфлікту було достатньо видно оточуючу обстановку.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 56/1424/2 від 02 вересня 2010 року, при судово-медичному дослідженні трупу ОСОБА_4 виявлено: а)наскрізну рану в правій тім'яній області голови; крововиливи в м'які покрови голови в правій тім'яній області і потиличній області голови; дірчатий перелом правої тім'яної кістки в проекції рани; перелом потиличної кістки;ушкодження оболонок і руйнування…речовини головного мозку по ходу ранового каналу. Що поєднує переломи кісток черепа; органічно-дифузного характеру крововиливи під м'яку мозкову оболонку головного мозку; б) садна на верхній та нижній кінцівках, садно на підборідді. Крововилив на правій кисті. Смерть гр. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток зводу і основи черепа, крововиливами під оболонки, в шлуночки і речовину головного мозку, що підтверджується п а) "Висновку". Між даними ушкодженнями і смертю вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок.

З урахуванням висновків судово-медичної експертизи щодо характеру та локалізації виявлених у потерпілого ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, які не призели до смерті, а також показань свідка ОСОБА_8, який перешкодив ОСОБА_2 залишити місце події, в тому числі і із засосуванням насильства, суд правильно не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що мало місце тільки його побиття з боку ОСОБА_4

Колегія суддів вважає, що, обґрунтовуючи своє рішення, місцевий суд вірно встановив дійсні дії осіб та складові злочину, який був інкримінований ОСОБА_2

Про направленість умислу ОСОБА_2 саме на спричинення смерті ОСОБА_4 свідчить небезпечність знаряддя вчинення злочину, яким є фрагмент металевої конструкції з металевими стержнями по краям, що є пристроєм для монтажно-будівельних робіт (т. 1 а.с. 74-76), сила удару та спрямованість його у життєво важливий орган, а також поведінка ОСОБА_2 після вчинення злочину, який, за показаннями свідків, намагався втекти з місця події, не намагаючись надати будь-яку допомогу потерпілому.

А тому колегія суддів вважає, що висновки суду про вчинення ОСОБА_2 умисного вбивства за відсутності перевищення меж необхідної оборони відповідають фактичним обставинам справи.

Що стосується залишення поза увагою судів, на думку сторони захисту, суб'єктивної сторони, такої як емоційний стан винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, то ці твердження захисника не містять під собою обґрунтування. Як убачається з дослідженого в місцевому суді при розгляді справи по суті висновку № 329 від 14 вересня 2010 року стаціонарної комплексної психолого-психіатричної та наркологічної експертизи, на період часу до якого відноситься інкриміноване діяння (28 червня 2010 р.), ОСОБА_2 не виявляв ознак будь-якого психічного розладу (в тому числі і тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності). А виявляв ознаки епізодичного зловживання алкоголем, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Не знаходився в стані фізіологічного афекту, а також в будь-якому іншому емоційному стані, яке б суттєво вплинуло на його свідомість та діяльність.

Допитаний в судовому засіданні експерт підтвердив дані висновки і вказав, що фізіологічного афекту не було, а те, що стан підсудного був афективно заряджений, то це не впливало на усвідомлення ним своїх дій, які були цілеспрямовані, послідовні і логічні та ніякого хаосу вони не містили.

При розгляді справи апеляційний суд, згрупувавши наведені у апеляціях захисників доводи по основним напрямкам порушених питань, які стосувались однобічності та неповноти досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, у відповідності до вимог ст. 377 КПК України, навів у своєму рішенні суть зазначених у апеляціях засудженого та його захисника доводів, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен з них.

Покарання ОСОБА_2 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_2 неправильно застосовано кримінальний закон, допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону чи що призначене їм покарання не відповідає тяжкості вчиненого та особі засудженого, не виявлено.

Керуючись статями 394- 396 КПК України 1960 року, п.п. 11,15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів,-

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1, в інтересах засудженого ОСОБА_2, залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.