розглянула у судовому засіданні в м. Києві 13 грудня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 березня 2012 року, якою залишено без зміни вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2011 року.

Вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину за наступних обставин.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 13 години водій автомобілю АЦ ЗІЛ реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_1 рухався у світлий час доби по сухій асфальтованій проїзній частині автодороги Т01510 «Панкратове-Арбузинка-Братське-Єланець-Нова Одеса» зі сторони смт. Арбузинка в напрямку автодороги Р-06 «Ульянівка-Миколаїв», зі швидкістю 60 км/год.

В цей час, у зустрічному напрямку, по своїй смузі руху, зі швидкістю 70 км/год., рухався автомобіль ВАЗ 21063 (реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_3

При під'їзді до 7 км автодороги Т-1510 ОСОБА_3, виявивши перешкоду, виїхав на зустрічну смугу руху, здійснюючи об'їзд.

Водій ОСОБА_1, рухаючись у вказаному напрямку, в порушення вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 10.1, 11.3, 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявив неуважність у дорожній ситуації, що склалася та її змінам, при виявленні на своїй смузі руху автомобіль ВАЗ 21063, не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до повної зупинки свого транспортного засобу, невиправдано змінив напрямок руху свого автомобіля на зустрічну для нього смугу руху, на яку після здійснення маневру вже повернувся автомобіль ВАЗ 21063, в результаті чого допустив зіткнення із зазначеним автомобілем.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ВАЗ 21063 ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд дійшов висновку про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вина ОСОБА_1 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинила смерть потерпілого ОСОБА_2, зібраними доказами не доведена.

Суд у вироку зазначив, що при розгляді події з моменту, коли повернення автомобіля ВАЗ на свою смугу руху було неможливе шляхом плавного маневрування з зайняттям положення у відповідності до вимог п. 13.3 ПДР, тобто коли відстань між автомобілями ЗІЛ і ВАЗ була така, що вже не дозволила автомобілю ВАЗ повернутися на свою смугу руху до місця ймовірного роз'їзду, водій автомобіля ЗІЛ ОСОБА_1 знаходився в аварійній ситуації, яка ПДР (1306-2001-п) не регламентується. ОСОБА_1 вжив в даній ситуації всі можливі заходи для уникнення зіткнення. Однак, навіть зупинка ЗІЛа в межах своєї смуги руху, не виключала б можливість контактування із зустрічним автомобілем, який на момент прийняття водієм рішення ще рухався по смузі зустрічного руху без гальмування.

При цьому суд зазначив, що оскільки дії водія ОСОБА_1 регламентувалися вимогами п. 12. 3 ПДР (1306-2001-п) , відповідно до якого у таких ситуаціях водію належить прийняти заходи до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу або до безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, однак він їх порушив вимушено, не маючи реальної можливості уникнути ДТП, і прийшов до висновку, що дії водія ОСОБА_1 не перебували у прямому причинному зв'язку з ДТП і не потягли за собою наслідків у виді смерті потерпілого ОСОБА_2

Також суд навів обґрунтування з яких мотивів поклав в основу виправдувального вироку висновки комісійної автотехнічної експертизи № 7753 від 13 травня 2011 року та судової автотехнічної експертизи № 9348 від 11 листопада 2011 року відповідно до яких, дії водія ОСОБА_1 не знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками що настали. Експертами зазначено, що саме дії водія автомобіля ВАЗ не відповідали вимогам пунктів 12.1, 11.2, 13.1, 13.3 ПДР (1306-2001-п) і знаходяться в причинному зв'язку з фактом зіткнення транспортних засобів, бо саме ці дії поставили водія автомобіля ВЦ на шасі ЗІЛ в умови необхідності запобігання зіткнення в аварійній обстановці. Дії водія ОСОБА_1 свідчать про виконання ним вимог пункту 12.3 ПДР (1306-2001-п) у вимушеній аварійній обстановці, створеній небезпечною поведінкою водія автомобіля ВАЗ.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 березня 2012 року вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2011 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усі доводи поданої прокурором апеляції та безпідставно визнав їх необґрунтованими, не зазначивши відповідних мотивів прийнятого рішення. Фактично в касаційній скарзі прокурор мотивує невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Стверджує, що як судом першої інстанції так і апеляційним судом не дана належна оцінка показанням ОСОБА_1, ОСОБА_3 та висновкам автотехнічних експертиз. Вказує на те, що у вироку не зазначено чому судом до уваги взяті одні докази, а інші відкинуті.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про часткове підтримання доводі скарги і направлення справи на додаткове розслідування, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України до компетенції касаційного суду не входить перевірка наявності обставин, зазначених у статтях 368 і 369 КПК України, а саме однобічності або неповноти досудового слідства чи судового розгляду та невідповідності висновків викладених у вироку суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

За змістом ст. 67 КПК України оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.

За таких обставин, доводи касаційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь, то суди першої та апеляційної інстанції прийняли законні і обґрунтовані рішення про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні ДТП та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, за встановлених судом фактичних обставин справи.

Як убачається з матеріалів справи, рішення суду про виправдання ОСОБА_1 є правильним. Вирок відповідає вимогам ст. 323 КПК України, оскільки в його основу покладено належні й допустимі докази, досліджені в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Свої висновки щодо досліджених доказів та їх оцінки суд належним чином мотивував. З цими висновками погоджується й колегія суддів.

Апеляційний суд, розглянувши апеляцію прокурора, не допустив порушень закону і прийняв правильне рішення про залишення виправдувального вироку без зміни. Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Під час перевірки матеріалів справи встановлено, що суди першої та апеляційної інстанції істотних порушень кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які б тягнули безумовне скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень, не допустили.

Оскільки передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 відсутні, колегія суддів вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурору має бути відмовлено.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 15 березня 2012 року, якою залишено без зміни виправдувальний вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.