розглянула в судовому засіданні 11 грудня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2012 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, особу без громадянства, судимого 07 лютого 2002 року вироком Ленінського районного суду м. Севастополя за ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 143 КК України (в ред. 1960) на 8 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 07 серпня 2009 року за відбуттям строку покарання, засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він у серпні 2011 року в лісопосадці поблизу с. Завадівка Турківського району Львівської області з метою незаконного придбання та виготовлення наркотичного засобу - марихуани для власного вживання зірвав кущі коноплі, які висушив, подрібнив та зберігав за місцем свого проживання з метою власного вживання.

Крім того, 21 лютого 2012 року ОСОБА_2 помістив всередину чайних пакетиків наркотичний засіб - марихуану вагою 13,8750 г., які разом із продуктовою передачею 22 лютого 2012 року незаконно перевіз до Львівської виправної колонії № 30, що по вул. Шевченка, 156 в м. Львові, де намагався передати у вигляді передачі засудженому ОСОБА_3, однак був затриманий працівниками вказаної установи.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить змінити постановлені щодо його підзахисного судові рішення через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити його від призначеного покарання з випробуванням. Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, призначив ОСОБА_2 надмірно суворе покарання, не врахувавши всіх обставин, що пом'якшують покарання, та даних про особу засудженого, його сімейного стану та незадовільного стану здоров'я.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, в якому він заперечував проти скарги захисника, однак просив у порядку ст. 395 КПК України (1960 року) за ч. 2 ст. 307 КК України виключити як зайву кваліфікуючу ознаку злочину - повторність, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, які містила касаційна скарга, колегія суддів дійшла висновку, що вона задоволенню не підлягає на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України в касаційній скарзі захисником не оспорюються.

Щодо доводів у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання вимогам закону внаслідок його суворості, то вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, місцевий суд, як убачається з вироку, врахував суспільну небезпечність вчинених злочинів, їх характер, конкретні обставини справи, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, інвалідність та важкий стан здоров'я, наявність на утриманні малолітньої дитини, а також дані про його особу, зокрема те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має непогашену у встановленому законом порядку судимість.

Призначене ОСОБА_2 місцевим судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено у касаційній скарзі захисника, колегія суддів не знаходить.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції захисника, аналогічні доводам його касаційної скарги, й правомірно визнав їх безпідставними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року).

Разом із тим, колегія суддів вважає слушними зауваження прокурора щодо безпідставного зазначення судами кваліфікуючої ознаки діяння ОСОБА_2, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - повторності, оскільки засуджений раніше до кримінальної відповідальності за ст. 307 КК України не притягувався.

Тому в порядку ст. 395 КПК України ( 1960 року) вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в цій частині підлягають зміні шляхом виключення з них вказівки про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, повторно.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України ( 1960 року ) вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 22 травня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2012 року щодо ОСОБА_2 змінити: виключити з них вказівку про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, повторно.