розглянула у судовому засіданні у м. Києві 9 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисників ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Здолобунівського районного суду Рівненської області від 16 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 жовтня 2012 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено, кожного, за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією Ѕ майна, яке є їх власністю.

За вироком суду, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними в тому, що вони 11 листопада 2011 року, приблизно о 1:00, за попередньою змовою між собою, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись в житловому будинку АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_10, вчинили напад на останнього, застосувавши насильство, небезпечне для життя та здоров'я в момент заподіяння, яке виразилось у спричиненні потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень та заволоділи майном на загальну суму 8969, 80 грн.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить судові рішення змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 187 КК України та звільнити його на підстав ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням. Посилається на те, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, оскільки у вироку не навів доказів на підтвердження попередньої змови засуджених на вчинення злочину.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 також ставить питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій ОСОБА_6 та на ч. 1 ст. 187 КК України та призначення останньому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Вказує про відсутність попередньої змови між засудженими на вчинення нападу на потерпілого з метою заволодіння чужим майном. Зазначає про застосування щодо ОСОБА_6 незаконних методів слідства.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, не підлягають, а неповнота досудового та судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовується касаційні скарги захисників в даній справі, самі по собі, згідно ст. 367 КПК України, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_11 у скоєнні нападу з метою заволодіння чужим майном, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу та кваліфікація їх дій за ч. 2 ст. 187 КК України відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достатності й достовірності.

Судами першої та апеляційної інстанції ретельно перевірялись доводи захисників засуджених щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України, які є аналогічними тим, що наведені в касаційних скаргах. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими, оскільки самі засудженні в ході досудового слідства дали детальні показання щодо узгодженості своїх дій по заволодінню майном ОСОБА_10 Ці показання співпадають із показаннями потерпілого та даними протоколів очних ставок між засудженими та потерпілим (а.с. 195-206). Крім того, про наявність попередньої змови між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 свідчить єдність та злагодженість їх дій, спрямованих на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень з метою заволодіння майном ОСОБА_10, а також доводиться мовчазною згодою на завершення злочину.

Отже, сукупність наведених в оскаржуваних судових рішеннях доказів свідчить про правильність висновків судів про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 вчинили розбійний напад щодо потерпілого саме за попередньою змовою між собою, тому кваліфікація дії засуджених за ч. 2 ст. 187 КК України є правильною.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_5 про застосування недозволених методів слідства щодо ОСОБА_6, внаслідок чого він змушений був себе обмовити у злочині, то вони не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Всі наведені захисниками в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги належним чином перевірялись. Апеляційний суд визнав правильними оцінку судом першої інстанції доказів у справі та встановлені ним фактичні обставини справи.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Призначаючи покарання, суд, у відповідності до ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засуджених, конкретні обставин справи, та призначив ОСОБА_6 та ОСОБА_8 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 187 КК України. Вказане покарання є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження новий злочинів.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, то касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Здолобунівського районного суду Рівненської області від 16 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 23 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_7 - без задоволення.