розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 жовтня 2012 року.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2011 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості

за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах усіх форм власності строком на 3 роки;

за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах усіх форм власності строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах усіх форм власності строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на нього покладені обов'язки згідно п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, працюючи на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції, будучи представником влади, протягом 2009-2010 років, перебуваючи у Дніпропетровському районному відділі ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції, розташованого по вул. Тепличній, 2, смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, шляхом зловживання своїм службовим становищем повторно заволодів чужим майном, а також вчинив службове підроблення, тобто склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи, вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості.

Так, у період з 27 липня 2009 року по 05 липня 2010 року

ОСОБА_1 на підставі заяв начальника ВДАІ з обслуговування Дніпропетровського району МУ МВС України у Дніпропетровській області та постанов ДАІ виносив постанови про відкриття виконавчих проваджень про стягнення з боржників суми штрафу. Після чого, з метою стягнення штрафу, ОСОБА_1 викликав боржників до відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції, де повідомляв про необхідність погашення штрафу.

В подальшому ОСОБА_1, перебуваючи за місцем роботи у своєму службовому кабінеті, усвідомлюючи, що згідно з п. 11.1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій він, як державний виконавець, у процесі виконання рішень наділений правом особисто по квитанційній книжці приймати грошові кошти від боржників, отримував від них грошові кошти, які були передбачені для погашення штрафу, після чого, зловживаючи службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів та усвідомлюючи, що відповідно до п. 11.1.3 зазначеної інструкції йому забороняється отримувати грошові кошти без виписки та видачі квитанції встановленої форми, квитанцію про отримання грошових коштів не виписував та не видавав, а грошові кошти, які отримував, використовував на власний розсуд.

З метою приховання факту заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1, знаходячись на своєму робочому місці, на своєму персональному комп'ютері склав завідомо неправдиві офіційні документи - квитанції ВСБ про сплату боржниками штрафу та виконавчого збору, які приєднував до виконавчого провадження. Після вказаних дій, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що грошові кошти, які отримані від боржників для погашення штрафів ДАІ не надходили до державного та місцевого бюджетів, складав завідомо-неправдиві офіційні документи - постанови про закінчення виконавчих проваджень, які в подальшому підписував та затверджував у начальника відділу ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції.

В результаті вказаних дій ОСОБА_1, до бюджету не надійшли грошові кошти в розмірі 82 866 грн.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 жовтня 2012 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначення йому покарання за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України скасовано.

Призначено ОСОБА_1 покарання окремо: за ч. 3 ст. 191 КК України - у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах усіх форм власності строком на 3 роки; за ч. 1 ст. 366 КК України - у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах усіх форм власності строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах усіх форм власності строком на 3 роки.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі:

прокурор просить вирок апеляційного суду скасувати, через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, а також через невідповідність вироку апеляційного суду вимогам ч. 3 ст. 378, ст.ст. 332- 335 КПК України 1960 року;

У доповненні до касаційної скарги прокурор вказує і на безпідставне засудження ОСОБА_1 по епізодам заволодіння його чужим майном на суму 302,5 грн., 60,5 грн., 86,9 грн.

засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду змінити та застосувати до нього ст.ст. 75, 76 КК України, посилаючись на те, що він вину визнав повністю, сприяв розкриттю злочину та продовжує відшкодовувати завдані злочином збитки, крім того зазначає, що на його утриманні знаходиться батько, який є інвалідом І групи та вагітна дружина.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримку поданої касаційної скарги, засудженого ОСОБА_1, який просив пом'якшити призначене йому покарання, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора та засудженого підлягають частковому задоволенню.

Вирок апеляційного суду має відповідати вимогам статей 332- 335 КПК України. Крім того, у ньому необхідно викласти зміст вироку суду першої інстанції та суть апеляції, а в разі проведення судового слідства - навести пояснення осіб, які брали участь у засіданні; аналіз досліджених доказів; аргументи на підтвердження викладених в апеляціях доводів; оцінку правильності рішень, прийнятих судом першої інстанції; формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (якщо його обсяг було збільшено); обґрунтування кваліфікації дій засудженого та міри покарання.

Ці вимоги закону апеляційним судом були порушені.

Як убачається із матеріалів справи, на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2011 року прокурором була подана апеляція, у якій порушувалось питання про його скасування через м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, як у виді обмеження волі, так і через безпідставне застосування ст. 75 КК України.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року, якою зазначений вирок суду залишено без зміни, було скасовано через безпідставне застосування ст. 75 КК України.

При новому розгляді по справі щодо ОСОБА_1 було постановлено новий вирок, яким вид та розмір призначеного ОСОБА_1 покарання за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2011 року залишено без зміни.

Апеляційні вимоги прокурора при новому апеляційному розгляді не змінились.

Зміст вироку апеляційного суду указує на те, що при розгляді даної справи конкретні доводи апеляції прокурора залишились поза увагою апеляційної інстанції, без відповідного аналізу доказів і без викладення мотивів безпідставності чи обґрунтованості доводів, викладених у апеляціях засуджених.

Зокрема, це стосується тверджень прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 366 КПК України.

Крім того, стверджуючи, що висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, апеляційний суд не зазанчив формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не перевірив відповідність обвинувачення за ч. 3 ст. 191 КК України за кваліфікуючою ознакою "повторність" по кожному з 240 епізодів злочинної діяльності вимогам ст. 2 КК України в частині розміру чужого майна, яким заволодів ОСОБА_1

За таких обставин вирок суду має бути скасованй із направленням справи на новий апеляційний розгляд.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394- 396 КПК України України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ, "Перехідних положень" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) 2012 року, колегія суддів,-