розглянула в судовому засіданні 09 квітня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не

має судимостей,

засуджено за ч. 2 ст. 272 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, з позбавленням права займатися діяльністю на підприємствах з підвищеною небезпекою строком на 2 роки.

Цим же вироком визнано винними та засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 272 КК України.

Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь потерпілої ОСОБА_1 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без зміни.

У касаційному порядку судові рішення щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними та засуджено за те, що вони 01 жовтня 2010 року, знаходячись на своїх робочих місцях на ділянці підготовки виробництва трубопрокатного цеху ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" по пр. Трубніків, 56 в м. Нікополі Дніпропетровської області, порушили правила безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою на підприємствах, у результаті чого загинув робітник даного підприємства ОСОБА_6

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого в наслідок м'якості, а справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги потерпіла мотивує тим, що судовими інстанціями ОСОБА_2, який не визнав своєї вини та не розкаявся у вчиненому, призначено невиправдано м'яке покарання. Крім того, потерпіла не погоджується з рішенням суду в частині розв'язання цивільного позову, оскільки їй завдано значно більшої моральної шкоди, ніж було визначено судом.

На касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 засудженим ОСОБА_2 подано письмове заперечення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої на підтримання поданої скарги, заперечення засудженого та прокурора проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та в письмовому запереченні, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 272 КК України в касаційній скарзі потерпілою не оспорюються.

Щодо доводів потерпілої ОСОБА_1 про м'якість призначеного засудженому ОСОБА_2 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, апеляційним судом при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у відповідності до вимог зазначеної статті враховані тяжкість вчиненого злочину, неповне визнання засудженим своєї вини, а також дані про його особу, зокрема, те, що він вперше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, має на утриманні сім'ю і матір - похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка потребує постійного догляду, сам є особою пенсійного віку.

Приймаючи до уваги сукупність цих обставин, рішення апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_2 без реального відбування основного покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України є мотивованим, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_1 про неправильне розв'язання цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.

При розв'язанні цивільного позову потерпілої про відшкодування моральної шкоди місцевий суд, з яким погоджується й колегія суддів, врахував характер вчиненого діяння, фізичний біль і страждання, які потерпіла зазнала у зв'язку з втратою свого чоловіка, на утриманні якого вона перебувала, психічні переживання, що супроводжували її під час уживання заходів для того, щоб не вибитись із життєвої колії, звичного для неї укладу життя. З урахуванням цих обставин суд визначив відповідний, помірний розмір відшкодування шкоди.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції потерпілої, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, й правомірно визнав їх безпідставними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року).

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б вплинути на правильність та обґрунтованість судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.