Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Лагнюка М.М.,

суддів Тельнікової І.Г., Суржка А.В.,

за участю прокурора Бобровницького А.Е.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 4 квітня 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2012 року,

ОСОБА_1 звернулася до районного суду зі скаргою, в якій просила суд визнати протиправними дії (бездіяльність) прокурора м. Києва щодо відмови прийняти рішення на виконання вимог ст. 97 КПК України за її заявою про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ст. 382 КК України за вказівкою суду від 16.06.2011 року; визнати неправомірними дії (бездіяльність) прокурора м. Києва щодо неприйняття рішення за її заявами про злочини і зобов'язати прокурора м. Києва прийняти рішення в порядку та строки, визначені ст. 97 КПК України, за її заявами щодо посадових осіб КМДА, Ватутінської, Солом'янської та Печерської районних у м. Києві державних адміністрацій та щодо ОСОБА_3; зобов'язати прокурора м. Києва прийняти рішення в порядку та строки, визначені ст. 97 КПК України по заяві від 24.06.2011 року про злочин щодо посадової особи Головного управління житлового забезпечення КМДА ОСОБА_2, за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України та зобов'язати прокурора м. Києва надати суду матеріали за її зверненнями від 10.05.2011 року, від 24.06.2011 року, від 22.08.2011 року, від 05.09.2011 року, від 29.11.2011 року для встановлення даних, що вказують на ознаки злочину та є підставою для розгляду даних заяв в порядку ст. 97 КПК України.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

Із змісту касаційної скарги з доповненнями вбачається, що ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки вважає їх необґрунтованими. Наголошує, що у порушення норм чинного законодавства, суд прийшов до хибного висновку про відсутність правових підстав для розгляду даної скарги по суті.

Просить винести окрему ухвалу що неправомірних, на її думку, дій суддів Печерського районного суду м. Києва та Апеляційного суду м. Києва.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав касаційну скаргу безпідставною, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів. Дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) .

Відповідно до вимог ст. 236 КПК України до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом при попередньому розгляді справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, ст. 236-2, ст. 236-6, 236-8 КПК України передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанови про закриття справи та порушення кримінальної справи.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, розглядаючи скаргу ОСОБА_1, з посиланням на матеріали перевірки, надані суду, обґрунтував своє рішення щодо безпідставності вимог скарги, посилаючись на норми кримінально-процесуального закону. При цьому суд зазначив, що за заявами ОСОБА_1 про злочини від 10.05.2011 р., 24.06.2011 р., 22.08.2011 р., 05.09.2011 р., 29.11.2011 р. прокуратурою міста Києва прийняті рішення про направлення їх для перевірки в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 97 КПК України до відповідних прокуратур, а у скарзі заявника, яка розглядається, дії відповідних прокуратур не оскаржуються.

Апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляції ОСОБА_1, правильно визнав їх необґрунтованими, належно їх вмотивував у своїй ухвалі, зміст якої відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Таким чином, при постановленні рішень у даній справі судами не були допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які згідно з ч. 1 ст. 398 КПК України є істотними і тягнуть скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд. Не вбачає колегія суддів і підстав для винесення окремої ухвали.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (1001-05) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2012 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) прокуратури м. Києва залишити без зміни.