Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Мороза М.А.,

суддів: Крижановського В.Я., Дембовського С.Г.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

засудженої ОСОБА_1,

потерпілого ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні 04 квітня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, захисника засудженої ОСОБА_1 - ОСОБА_3, засудженої ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2012 року.

Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2012 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, не судиму,

за ч. 2 ст. 137 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати керівні посади в органах освіти терміном на два роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, якщо вона виконає покладені на неї обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2012 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано. Цим вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 137 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати керівні посади в органах освіти терміном на два роки.

ОСОБА_1 визнано винною і засуджено за скоєний нею злочин за таких обставин.

ОСОБА_1, обіймаючи посаду керівника зразкового дитячого танцювального колективу Драбівської дитячої музичної школи, перебуваючи в черговій відпустці, звернулась до відділу культури місцевої державної адміністрації за наказом щодо екскурсії дітей, відповідно до проекту якого була призначена керівником групи, але усвідомлюючи, що наказ підписаний не був, відповідні документи належним чином не підготовлені, фактично виконуючи свої службові обов'язки, 28 липня 2011 року разом з учасниками ансамблю "Дивоцвіт" в кількості 13 осіб здійснила поїздку до річки Дніпро в районі м. Канева Черкаської області. Під час вказаної поїздки, ОСОБА_1, усвідомлюючи підвищену небезпеку купання у відкритих водоймах, маючи можливості для контролю та нагляду за групою дітей, неналежно виконала свої професійні обов'язки щодо охорони життя малолітніх дітей, внаслідок недбалого до них ставлення, оскільки малолітні самовільно, без нагляду та організації, заходили до водоймища, без рятувальних плавзасобів, що призвело до смерті ОСОБА_4, 2000 року народження, причиною смерті якого відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 578/9 від 17 серпня 2011 року є механічна асфіксія внаслідок утоплення у воді, та смерті ОСОБА_5, 2000 року народження, причиною смерті якої відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 579/10 від 17 серпня 2011 року є механічна асфіксія внаслідок утоплення у воді.

У касаційних скаргах: -

прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду із направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі засудженої внаслідок м'якості, оскільки не повною мірою взято до уваги дані про її особу, внаслідок дій якої загинуло двоє малолітніх дітей, та яка хоча й визнала вину, однак у вчиненому не розкаялась, вибачення у потерпілих не просила, намагалася перекласти провину за скоєний нею злочин на потерпілих, що відпустили дітей на екскурсію. Зазначив, що посилання суду апеляційної інстанції на часткове відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 200 грн жодним чином не відповідають тим втратам, що понесли родини потерпілих і ОСОБА_5 зокрема, що втратили єдину дитини в сім'ї;

- захисник засудженої просить змінити вирок апеляційного суду, звільнивши засуджену від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України. Вважає, що суд призначив надто суворе покарання ОСОБА_1, оскільки вона визнала вину, щиро розкаялась, активно сприяла розкриттю злочину, почала відшкодовувати потерпілим ОСОБА_5 завдану шкоду, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується, вперше притягається до кримінальної відповідальності;-

засуджена просить про зміну вироку апеляційного суду із звільненням її від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України. Вважає своє виправлення можливим і без ізоляції від суспільства. Послалась на те, що має на утриманні неповнолітнього сина. В доповненнях до касаційної скарги просила вирок апеляційного суду скасувати, залишити в силі вирок суду першої інстанції, наголосила на тому, що визнала вину, щиро розкаялась, свідками її каяття були телеглядачі у зв'язку з участю у телепередачах на телеканалах України.

В запереченнях на касаційні скарги засудженої та її захисника:

- представник потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просив вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення. Вказав, що засуджена розкаялась лише після проголошення вироку апеляційного суду, під час досудового та судового слідства вибачення у потерпілих не просила, не відшкодувала збитки, зверталась в правоохоронні органи зі скаргами на потерпілих; -

потерпілий ОСОБА_2 просив вирок апеляційного суду залишити в силі, а касаційні скарги - без задоволення, заперечив будь-яке щире каяття засудженої ОСОБА_1 Зазначив, що покарання вона має відбувати лише реально;

- потерпіла ОСОБА_6 просила вирок апеляційного суду залишити в силі, касаційні скарги ОСОБА_1 та її захисника - без задоволення, оскільки її виправлення вважає можливим лише ізолювавши від суспільства. Стверджує про те, що засуджена жодним чином не розкаялась у вчиненому нею злочині, поводить себе зверхньо по відношенню до потерпілих, намагається провокувати на протиправні дії, не відшкодувала завдані збитки, намагається перекласти свою провину на посадових осіб відділу культури місцевої державної адміністрації і навіть на потерпілих, звинувачуючи в тому, що відпустили свою доньку з нею.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженої та її захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину за обставин, установлених судом, є обґрунтованим та в касаційних скаргах не оспорюється.

Дії засудженої ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 137 КК України кваліфіковані правильно.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 врахував дані про особу засудженої, яка позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, притягнення до відповідальності вперше, має на утриманні неповнолітню дитину та матір похилого віку, що визнані обставинами, що пом'якшують покарання.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляціями прокурора, потерпілих щодо м'якості призначеного засудженій покарання, дійшов вірного висновку, що місцевий суд, звільняючи засуджену від відбування покарання на підставі статей 75, 76 КК України, не мав до цього достатніх підстав, оскільки не врахував повною мірою тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, який згідно ст. 12 КК України віднесено до середньої тяжкості, але недбалі злочинні дій останньої призвели до вчинення нею злочину, наслідки якого виразилися у загибелі двох малолітніх дітей. Враховані й дані про її особу, яка позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, вперше притягається до кримінальної відповідальності. Обставинами, що пом'якшують покарання, визнані такі, як те, що має утриманні неповнолітню дитину, щиро розкаялась, частково відшкодувала завдані збитки.

Отже, суд з огляду на наведені обставини справи, взявши до уваги тяжкість скоєних злочинів, дані про особу засудженої, обставини скоєння злочину, всі обставини, що пом'якшують покарання, призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою її засуджено.

Покарання ОСОБА_1 призначено судом у відповідності до вимог закону, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої й попередження вчинення нею нових злочинів.

Підстав вважати покарання таким, що не відповідає тяжкості скоєного та особі засудженої як внаслідок суворості, так і внаслідок м'якості, за доводами касаційних скарг, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли скасування або зміну постановленого по справі рішення, при перевірці матеріалів справи не встановлено.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, засудженої та її захисника - без задоволення.