розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 4 квітня 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року,

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними умисних дій в.о. начальника ГУ Генеральної прокуратури України Гошовського М. щодо неприйняття рішення за його заявою від 21 березня 2012 року в порядку ст. 97 КПК України, а також дій прокурора м. Києва Мельника А. щодо неприйняття ним рішення у порядку ст. 97 КПК України по вказаній заяві.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Наголошує, що судові рішення, постановлені з порушенням норм Конституції України (254к/96-ВР) та кримінально-процесуального закону. Вказує, що висновки суду частково суперечать рішенню Конституційного суду України від 14.12.2011 року у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства в аспекті ст. 55 Конституції України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану скаргу, обговоривши її доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд першої інстанції зазначив, що були порушені права скаржника на розгляд його заяви про злочин, яка відповідає вимогам ст. 95 КПК України; що оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини розглядаються в межах кримінального судочинства, однак відмовив у задоволенні скарги. Своє рішення суд обґрунтував тим, що КПК України (1001-05) не передбачає можливості зобов'язання прокурора вчиняти певні дії і тим самим, на думку колегії суддів, допустив суперечності між мотивувальною і резолютивною частинами постанови.

Крім того, такий висновок суду суперечить рішенню Конституційного суду України від 14.12.2011 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 та ВССУ щодо офіційного тлумачення положень ст. ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства в аспекті ст. 55 Конституції України.

В цьому рішенні Конституційний Суд України розтлумачив, що положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частин третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 КПК України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати в кримінальному судочинстві.

Також Конституційний Суд України визнав, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) .

Крім того, ст. 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин, зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання або суддю не пізніше триденного строку прийняти одне з зазначених в цій статті рішень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що він не наділений правом приймати рішення по справі за скаргою про визнання протиправними дій при розгляді заяви про злочин.

Суд апеляційної інстанції апеляцію ОСОБА_1 на постанову районного суду, залишив без задоволення, а постанову районного суду без зміни, зазначивши, що погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції і не звернув уваги на доводи апеляції.

З огляду на викладене, допущені порушення кримінально-процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили судам повно та всебічно розглянути скаргу ОСОБА_1 та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Таким чином, при постановленні рішень у даній справі судами були допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть їх скасування з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене в цій ухвалі та розглянути скаргу із дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, Конституції України (254к/96-ВР) , Рішення Конституційного Суду України і постановити обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року в справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними умисних дій в.о. начальника ГУ Генеральної прокуратури України Гошовського М. та дій прокурора м. Києва Мельника А. щодо неприйняття рішення, в порядку ст. 97 КПК України, по його заяві 21 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.