Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.

суддів Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.,

з участю прокурора Кравченко Є.С.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 04 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_1

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого

в силу ст. 89 КК України,

за ч. 1 ст. 309 КК України у виді арешту строком на 6 місяців,за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна.На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено 4 роки позбавлення волі.На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, іспитовим строком 3 роки. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, у сумі 1828 грн. 40 коп.Вирішено питання про речові докази.Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2012 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він у вересні 2011 року, в лісосмузі за селищем Манченки Харківської області зірвав кущі дикорослої коноплі, з якої за місцем проживання незаконно виготовив наркотичний засіб - канабіс для власного вживання, масою 166,1 г та зберігав за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1. Крім того, 19 листопада 2011 року, близько 13 год. ОСОБА_1 під час проведення оперативної закупки, в районі залізно-дорожнього переїзду селища Манченки, збув ОСОБА_2 4,64 г наркозасобу - канабісу, повторно. У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Стверджує, що судом неправильно застосовано кримінальний закон. При призначені покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України не враховано ступінь тяжкості злочину, кількість епізодів незаконної діяльності. Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, та помилки не виправив. У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_3 просить судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Доводи скарги прокурора про м'якість призначеного покарання, неправильність застосування ст.ст. 69, 75 КК України є необґрунтованими.Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції закону, з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за злочин може мати місце відповідно до ст. 69 КК України 1960 року лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.

Призначаючи покарання винному суд виходив з названих вимог закону, врахував ступінь тяжкості та конкретні обставини злочину, наслідки його вчинення, дані про особу засудженого.

Зокрема, враховано, як обставини, які пом'якшують покарання, що ОСОБА_1 визнав вину, розкаявся у вчиненому, сприяв у розкритті злочину, а також стан здоров'я підсудного.

За даними про особу, ОСОБА_1, за місцем проживання характеризується позитивно, не судимий, працює без трудової угоди, проживає з батьками-пенсіонерами, які тяжко хворіють, вчинив один епізод збуту наркотичного засобу у незначному розмірі.

Від вчиненого злочину значних негативних наслідків не наступило, оскільки збут наркозасобу мав місце під контролем правоохоронного органу.

Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.

Урахувавши наведене, суд правильно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі й водночас дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку.

Призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого, попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості перевірялись судом апеляційної інстанції, висновки якого мотивовано відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року.

Законних підстав вважати призначене засудженому покарання несправедливим внаслідок його м'якості, як того вимагає ст. 372 КПК України 1960 року при скасуванні вироку, у касаційного суду немає, тому у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів,

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.