за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року,

В серпні 2014 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова" (далі - Завод) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2780392,17 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 834,12 грн.

Позов обґрунтовано тим, що у 2013 році на Заводі згідно із звітом форми 10-ПІ були працевлаштовані 302 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Середньооблікова кількість штатних робітників, які працювали у відповідача у 2013 році, становила 9863 особи, отже, за вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) норматив інвалідів складає 395 осіб. Таким чином, у звітний період на Завод було 93 незайнятих робочих місць, призначені для працевлаштування інвалідів, за які Фонд застосував до Заводу штрафні санкції в розмірі 2780392,17 грн. Оскільки відповідач добровільно не сплатив штрафні санкції, то має також сплати пеню в розмірі 834,12 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року, в задоволені позову відмовлено.

При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з необґрунтованості позовних вимог, оскільки Заводом в межах діючого законодавства виконаний обов'язок по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів та наданню державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, а отже, підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. Зазначає, що на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та встановлено відповідальність за його порушення, а ненадходження коштів до спеціального фонду перешкоджає реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів.

В запереченні на касаційну скаргу Завод просить залишити судові рішення без змін, вказуючи на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу робочих місць, установленого статтею 19 цього Закону, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у вказаній кількості вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частини перша і п'ята статті 19 Закону).

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов'язані щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в залежності від кількості робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і не зайнятих ними. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу статті 217 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції є видом господарсько-правової відповідальності, що застосовується до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судами встановлено, що у звіті Заводу про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік форми № 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства зазначена в кількості 9863 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 302 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місяцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - 395 осіб, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативну робочих місць для працевлаштування інвалідів - 2780392,17 грн.

Протягом 2013 року відповідач щомісяця подавав до Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, брав активну участь в ярмарках вакансій, в тому числі для осіб з обмеженими фізичними можливостями, що мали місце 20.02.2013 р., 18.03.2013 р., 22.04.2013 р., 15.08.2013 р., 09.09.2013 р., 25.11.2013 р. Крім того, з метою пошуку працівників, зокрема й інвалідів, відповідач регулярно розміщував відповідні оголошення в друкованому виданні "Трудові резерви".

З дослідженого судами листа Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 27.06.2014 р. № 01-1512 також вбачається, що у центрі зайнятості у звітний період не перебували на обліку особи з обмеженими фізичними можливостями, які б мали відповідний досвід роботи або необхідні рекомендації МСЕК для працевлаштування на Заводі, який є об'єктом підвищеної небезпеки.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування державної служби зайнятості про наявність вакансій для організації працевлаштування інвалідів, самостійного пошуку інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають на ньому працювати.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2014 року - без змін.