головуючого Орлянської В.І.,суддів:Кравченка С.І., Франтовської Т.І., за участю прокурора Таргонія О.В., розглянула в відкритому судовому засіданні 04 квітня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на вирок Київського районного суду м. Донецька від 26 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2012 року щодо ОСОБА_5

Вироком Київського районного суду м. Донецька від 26 березня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;

за ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За ч. 2 ст. 145 КК України в редакції 1995 року ОСОБА_5 виправдано у зв'язку з недоведеністю його участі у вчинені злочину.

Вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що 12 листопада 1998 року, в Пролетарському районі м. Донецька, ставши свідком вбивства ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, спільно з ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (раніше постановлений вирок щодо них вступив в законну силу), приховали сліди вказаного особливо тяжкого злочину. З цією метою ОСОБА_5, а також вищевказані особи, зняли та спалили одяг вибитих, викопали яму та закопали їх тіла.

Крім того, 04 квітня 2002 року приблизно о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_5, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_12 та інші особи, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись в приміщені бані, розташованої в буд. 11 а по вул. Амбулаторній в Пролетарському районі м. Донецька, з метою викрадення та незаконного позбавлення волі ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22, із застосуванням фізичної сили, повалили їх на підлогу та зв'язали руки. Після цього вказаних осіб на невстановленому автомобілі під керуванням ОСОБА_11 вивезли у невстановлений приватний будинок, розташований у м. Моспіно, де утримували під охороною до 08 квітня 2002 року. Цього ж дня приблизно о 19 годині вказаних осіб вивезли в селище Новий Світ Донецької області, після чого ОСОБА_5 залишив місце події.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні в листопаді 1998 року умисного знищення автомобілів ОСОБА_8 та ОСОБА_6, що спричинило тяжкі наслідки у виді матеріальної шкоди потерпілим у великих розмірах.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2012 року апеляцію прокурора задоволено частково. Вирок Київського районного суду м. Донецька від 26 березня 2012 року щодо ОСОБА_5 змінено в частині виконання покладених на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. В решті вирок районного суду залишено без зміни.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Вважає, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 146 КК України на ч. 2 ст. 146 КК України та виправдав його за ч. 2 ст. 145 КК України (1995 року). При цьому, стверджує, що суд, всупереч вимогам ст. ст. 323, 334 КПК України, не надав належної оцінки доказам обвинувачення; не взяв до уваги показання ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_23, посилаючись на те, що вони дані внаслідок застосування недозволених методів слідства. Однак, за результатами перевірки Генеральною прокуратурою України прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, в матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_11 давав показання під психологічним чи фізичним тиском.

На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_24 із застосуванням ст. 75 КК України, прокурор вважає надто м'яким.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора в повному обсязі, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Тому при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про порушення судом вимог ст. 334 КПК України, то вони є безпідставними.

Так, відповідно до змісту ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку, поміж іншого, повинна містити докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази, мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

Районний суд вимог вказаного закону не порушив.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, проаналізувавши зібрані по справі докази, їх достовірність, допустимість та належність, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_24 з ч. 3 ст. 146 КК України та ч. 2 ст. 146 КК України та про виправдання останнього за ч. 2 ст. 145 КК України (в редакції 1995 року) у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

При цьому, суд, врахувавши судові рішення щодо інших учасників вчинення вказаних злочинів, які набрали законної сили, прийшов до вмотивованого висновку про те, що докази вини ОСОБА_24 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 145 КК України (в редакції 1995 року), та злочину, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, є не допустимими, так як здобуті внаслідок застосування недозволених методів слідства.

За таких обставин правильність кваліфікації дій ОСОБА_24 за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 396 КК України у колегії суддів сумнівів не викликає.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судом вимог кримінального закону, а саме ст. 75 КК України, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то вони також є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

А положеннями ст. 75 КК України передбачено можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд порушень вимог цих законів також не допустив.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, призначаючи ОСОБА_24 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину, щиро розкаявся у вчиненому; відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також другорядну роль ОСОБА_24 у вчиненні злочинів, та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_24 від відбування покарання, призначеного за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 396 КК України, з випробуванням з іспитовим строком.

З урахуванням наведеного, а також того, що іншим особам по цій же справі, по одним і тим же подіях, з таким же ступенем участі і таким же об'ємом обвинувачення, як і у ОСОБА_5, вироки щодо яких набрали законної сили, було призначено покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, колегія суддів вважає, що районний суд на законних підставах прийняв рішення про застосування вимог ст. 75 КК України та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням. А тому, навіть з врахуванням доводів касаційної скарги прокурора, вважає, що покарання призначене ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який правильно визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, є законною та вмотивованою.

При перевірці матеріалів справи даних, які б свідчили, що у справі допущено неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули скасування прийнятих у справі судових рішень, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України (в редакції 1960 року), розділом ХІ Перехідних положень до КПК України (4651-17) від 13.04.2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Донецька від 26 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 вересня 2012 року щодо засудженого за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 396 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.