головуючого - судді Єлфімова О.В., суддів Сахна Р.І, Шибко Л.В.,за участю прокурора засудженого Таргонія О.В., ОСОБА_5, розглянула в судовому засіданні в м. Києві 2 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 3 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2011 року.

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 3 червня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2011 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він 30 липня 2010 року, близько 19.30 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у лісосмузі, навпроти будинку № 4 по пр-ту А. Курчатова в м. Харкові, після сварки із ОСОБА_7, на ґрунті раптово виниклої особистої неприязні, взяв кухонний ніж та, діючи з умислом на заподіяння смерті, умисно завдав ножем ОСОБА_7 одного удару в ділянку шиї, заподіявши небезпечне для життя різане поранення, з ушкодженням правої загальної сонної артерії та правої внутрішньої яремної вени, що ускладнилося гострою крововтратою, в результаті чого останній помер на місці пригоди.

У касаційній скарзі засудженим порушено питання про зміну постановлених судових рішень щодо нього в частині призначеного йому покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок суворості. Просить призначити покарання у мінімальних межах, передбачених статтею 115 КК України. В доповненнях до касаційної скарги, засуджений просить судові рішення змінити, у зв'язку з неповнотою та однобічністю судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло за собою неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ст. 116 КК України, так як його дії були зумовлені специфічним емоційним станом, викликаним образами та погрозами з боку потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. ст. 332- 335 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань свідків та потерпілої про обставини вчинення злочину, які вони давали на досудовому слідстві та в судовому засіданні, та які є послідовними і такими, що узгоджуються між собою, а також на підставі висновків проведених експертиз та інших доказів по справі про те, що ОСОБА_5 вчинив умисне вбивство ОСОБА_7

Крім того, як вбачається зі справи, свою винуватість у вчиненому злочині, ОСОБА_5 визнавав як на досудовому слідстві так й в суді.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено. Підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Що стосується доводів засудженого про необхідність перекваліфікації його дій з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 116 КК України, то вони є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, даними висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 759 від 25 серпня 2010 року, відповідно до якої ОСОБА_5 не виявляє ознак хронічного душевного захворювання, недоумства, тимчасового розладу душевної діяльності або іншого хворобливого стану і не виявляв таких в період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованого йому злочину, коли міг усвідомлювати свої дії і керувати ними, у стані фізіологічного афекту не перебував. Не потребує примусових заходів медичного характеру.

Крім того, необхідною умовою застосування ст. 116 КК України є раптовість як сильного душевного хвилювання, так і умислу вчинити вбивство. Раптовість сильного душевного хвилювання означає, що воно виникає як негайна реакція у відповідь на протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу з боку потерпілого. Тоді, як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 після сварки з потерпілим, тоді, коли ОСОБА_7, вважаючи конфлікт вичерпаним, присів на колоду та продовжив розпивати спиртні напої, не передбачаючи для себе будь-якої небезпеки з боку ОСОБА_5 та повернувся до нього спиною, тільки тоді взяв ножа та через 15 хвилин після сварки завдав потерпілому удару.

Таким чином, колегія суддів вважає, що між конфліктом ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та між вбивством є певний розрив в часі, а тому відсутня раптовість, як обов'язкова умова застосування ст. 116 КК України.

За таких обставин рішення суду про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК України є правильними і підстав для перекваліфікації його дій на ст. 116 КК України, як про те ставиться питання в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_5 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, суд як вбачається з вироку, врахував як ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК, відноситься до особливо тяжких злочинів, так й конкретні обставини справи. При цьому суд врахував також і особу засудженого, який раніше не судимий, вину визнав повністю, щиро розкаявся, його стан здоров'я, а також те, що на його утриманні перебуває мати, яка є інвалідом.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене ОСОБА_5, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України. Підстав для його пом'якшення, про що йдеться у касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу засудженого, дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції, на кожний з них дав вичерпну відповідь і обґрунтовано залишив вирок без зміни, а скаргу засудженого без задоволення.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (1960 р.), п. 15 розділу XI Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 3 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.