розглянула в судовому засіданні в м. Києві 02 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Олександрівського районного суду Донецької області від 23 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2012 року.

Цією постановою

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, такої, що не має судимості,

звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 124 КК України, у зв'язку з примиренням з потерпілим на підставі ст. 46 КК України, провадження у справі закрито.

Позов прокурора про стягнення з ОСОБА_5 витрат на лікування потерпілого ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2012 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

Як визнав доведеним суд, у ніч на 18 листопада 2011 року ОСОБА_6 у своєму будинку по АДРЕСА_1 вживав алкогольні напої зі своєю співмешканкою ОСОБА_5 та її подругою ОСОБА_7 У цей час заплакав малолітній син ОСОБА_7, через що ОСОБА_5 вимкнула світло в кухні. ОСОБА_6 почав лаятися та бити ОСОБА_5 кулаками і ногами по голові та тулубу, чим завдав їй легких тілесних ушкоджень. ОСОБА_7 намагалася заспокоїти ОСОБА_6, однак останній загасив сигарету об її руку, завдав кілька ударів кулаками і ногами в обличчя та живіт, чим заподіяв їй легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я. Розуміючи, що ОСОБА_6 має перевагу в силі і не припинить побиття, ОСОБА_5, знаходячись у стані необхідної оборони, з метою захисту, але перевищуючи межі необхідної оборони, схопила зі столу кухонний ніж і, не маючи наміру позбавити ОСОБА_6 життя, завдала йому чотири удари ножем у спину, чим заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі та доповненні до неї прокурор порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, що призвело до помилкової перекваліфікації судом дій ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК України. Зазначає, що в порушення вимог кримінально-процесуального закону суд перекваліфікував дії винної не вироком, а постановою. Стверджує, що ОСОБА_5 в добровільному порядку не відшкодувала збитки від злочину - кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, тому до неї не може бути застосовано звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України. Окрім того, прокурор посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки після закінчення відновленого судового слідства суд першої інстанції не провів судові дебати.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Встановлені судом фактичні обставини справи у касаційному порядку не оскаржуються, вони були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та їм дана відповідна оцінка.

Згідно вимог ст. 398 КПК України 1960 року вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження прокурора про неправильну кваліфікацію дій винної за ст. 124 КК України є безпідставним.

Як убачається з матеріалів справи, ініціатором конфлікту був сам потерпілий, який у стані алкогольного сп'яніння безпідставно почав бити ОСОБА_5 та ОСОБА_7, загасив об руку останньої сигарету, не випускав їх разом із малолітніми дітьми з будинку, замкнув двері та продовжив неправомірні дії щодо цих жінок. Зазначені обставини підтвердили в судовому засіданні ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_7, а також не заперечував потерпілий ОСОБА_6, який крім того підтвердив, що між ним та підсудною періодично відбувалися конфлікти, під час яких він її бив.

Згідно висновків судово-медичних експертиз ОСОБА_5 було завдано численних ударів по голові, спині, задній поверхні лівого стегна, що є легкими тілесними ушкодженнями, а ОСОБА_7 - численні удари в обличчя, по тулубу, що є легкими тілесними ушкодженнями з короткочасним розладом здоров'я. Зазначене свідчить про те, що з боку потерпілого дійсно були вчинені протиправні дії, від яких ОСОБА_5 змушена була захищатися.

Крім того, згідно показань свідка ОСОБА_8 потерпілий ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння вів себе агресивно, бив ОСОБА_5, у зв'язку з чим вона з дітьми раніше неодноразово ховалися від потерпілого в будинку свідка.

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 мала реальні підстави для захисту себе, своєї подруги та малолітніх дітей від насильства, небезпечного для їх життя та здоров'я, яке вона сприймала як реальне, однак перевищила межі необхідної оборони.

Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_5 за ст. 124 КК України є вірною.

Доводи прокурора про те, що суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_5 за ст. 124 КК України, мав постановити вирок, а не постанову, є непереконливими.

Згідно вимог ст. 282 КПК України 1960 року якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підстави для закриття справи, передбачені, зокрема, ст. 8 цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя - постановою, закриває справу.

Крім того, згідно роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (vb001700-05) , при вирішенні питання про таке звільнення суддя повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні. Постанова суду про звільнення особи має бути належним чином мотивована.

Як свідчать матеріали справи, місцевий суд у повній мірі дотримався зазначених вимог закону, перевірив правильність кваліфікації дій винної, доведеність її вини, взяв до уваги прохання потерпілого, думку всіх учасників процесу, зазначив у постанові підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_5 та навів передбачені законом підстави для закриття справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу за апеляцією прокурора, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, погодився із висновками місцевого суду, про що в ухвалі з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону наведено докладні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується колегія суддів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б вплинули на правильність постановленого місцевим судом судового рішення з врахуванням положень ст. 62 Конституції України, колегія суддів не вбачає.

Так само неспроможним є і твердження прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону, а саме ст. 46 КК України з підстав того, що ОСОБА_5 не відшкодувала збитки від злочину - кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину.

Так, главою 7 "Строки і судові витрати" КПК України (1001-05) 1960 року, зокрема статтею 93-1 цього Кодексу передбачено порядок і підстави відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину. Відповідно до вказаної правової норми у порядку цивільного судочинства відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 цього Кодексу. Таким чином, судові витрати не є завданими потерпілому збитками у розумінні положень ст. 46 КК України. Потерпілий ОСОБА_6 вимог про сплату ОСОБА_5 коштів у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди від злочину не мав.

Враховуюче викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Постанову Олександрівського районного суду Донецької області від 23 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.