головуючої Орлянської В.І.,суддів:Суржка А.В., Франтовсьокї Т.І.,за участю прокурора Матюшевої О.В., розглянула в судовому засіданні у м. Києві 28 березня 2013 року справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Великобілозерського районного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2012 року щодо ОСОБА_7

Постановою Великобілозерського районного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 119 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно постанови суду ОСОБА_7 27 червня 2006 року приблизно о 20 годині 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля будинку АДРЕСА_1, у ході бійки завдав ОСОБА_8 3-4 удари в тулуб, спричинивши йому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у виді закритих переломів 5, 6, 7 ребер зліва.

Того ж дня, приблизно о 21 годині у провулку біля СОТ "Монтажник" в с. Водяне Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області ОСОБА_7 у ході сварки з ОСОБА_8 побачив, що останній замахується для нанесення удару, завдав йому удар кулаком у підборіддя, після чого, не відмовившись від своїх протиправних дій, не передбачаючи, хоча повинен був і міг передбачити настання тяжких наслідків, завдав ОСОБА_8 другий удар у верхню щелепу зліва, від якого останній впав, вдарившись потилицею об тверду поверхню ґрунтової дороги, отримавши закриту внутрішньочерепну травму, від якої настала смерть ОСОБА_8

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2012 року постанову місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінально-процесуального закону, просять судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на нове розслідування, де скасувати постанову про закриття кримінальної справи за ч. 2 ст. 121 КК України. Вважають, що дії засудженого за ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковані неправильно, оскільки останній завдавав численних тяжких тілесних ушкоджень умисно, від яких і помер потерпілий. Вказують на однобічність і неповноту досудового та судового слідства. Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, та не зазначив, чому при наявності у доказах істотних суперечностей, суд прийняв до уваги одні докази і відкинув інші.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав касаційну скаргу потерпілих та вважав, що судові рішення слід залишити без зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни вироку місцевого суду судом касаційної інстанції є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки місцевих судів щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, у касаційній скарзі посилаються потерпілі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення їх апеляцію в частині неправильної оцінки судом доказів по справі та не усунення суперечностей у показаннях ОСОБА_7 та висновках судово-медичних експертиз, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу за його обвинуваченням та дати правильну юридичну оцінку його діям.

Доводи касаційної скарги потерпілих про те, що дії ОСОБА_7 слід правильно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, є необґрунтованими, так як судами першої та другої інстанції, з урахуванням всіх обставин скоєння злочину, правильно встановлено, що умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8, а щодо смерті потерпілого в його діях є необережна вина, що підтверджується матеріалами справи, а саме показаннями, даними на досудовому слідстві і в суді засудженим ОСОБА_7, який детально розповів про обставини конфлікту з потерпілим, що виникав двічі - перший раз на подвір'ї будинку АДРЕСА_1, вдруге - по дорозі до дачних ділянок; показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, судово-медичних експертів ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, показання яких щодо місця, способу і механізму нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень узгоджуються з показаннями ОСОБА_7 та висновками відповідних експертиз.

При цьому, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 119/к від 06.02.2012 року закрита внутрішньочерепна травма у виді крововиливу у м'які тканини голови у лівій тім'яно-потилочній області, крововиливи під тверду і м'яку оболонки мозку відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних у момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_8

З висновку експерта вбачається, що вказані ушкодження виникли в результаті падіння з висоти власного росту на площину (тобто не від дій ОСОБА_7).

Закриті переломи 5, 6, 7 ребер та закритий перелом кісток носа відноситься відповідно до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості та легких, і у причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_8 не перебувають.

Численні синці на обличчі, садни на задніх поверхнях тулубу та обох пліч в прямому причинному зв'язку із смертю не перебувають, як в сукупності, так і кожне окремо мають ознаки легких.

Істотних розбіжностей у висновках експертиз судом не встановлено.

Таким чином, на думку колегії суддів, за встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 119 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження та вбивство, вчинене через необережність, тому підстави кваліфікувати його дії за більш тяжкий злочин, про що йде мова в касаційні скарзі потерпілих, відсутні.

При цьому, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, суд розглянув справу в межах пред'явленого обвинувачення та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні зазначених вище злочинів, прийняв рішення, яке відповідає закону.

А, враховуючи, що з дня вчинення засудженим злочинів до дня набрання судовим рішенням законної сили минуло більше 5 років, суд правильно застосував положення ст. 49 КК України та звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 119 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 377 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі потерпілих доводам, аналогічним доводам їх касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними, з чим погоджується і касаційна інстанція.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли безумовне скасування судових рішень у справі не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Великобілозерського районного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 вересня 2012 року щодо ОСОБА_7, звільненого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 119 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, - залишити без зміни.