розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 березня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 07 серпня 2012 року щодо ОСОБА_1

Указаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

За вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у серпні 2011 року на околиці с. Луківа з метою збуту незаконно придбав шляхом зривання три дикорослі паростки куща коноплі, які переніс до закинутої споруди, де відділив листя, висушив (тобто виготовив наркотичний засіб) і зберігав до 06 лютого 2012 року.

22 січня 2012 року ОСОБА_1 біля свого будинку в селі незаконно збув 0,28 г (у перерахунку на суху речовину) особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу за 100 грн особі зі зміненими анкетними даними.

06 лютого 2012 року решту канабісу вагою 2,88 г (у перерахунку на суху речовину) ОСОБА_1 з метою збуту перевіз до м. Любомля, де біля ресторану "Надія" по вул. Володимирській повторно незаконно збув особі зі зміненими анкетним даними (за показаннями засудженого за 100 грн).

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винності засудженого та правильності кваліфікації його дій, просить вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного скасувати і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю покарання, призначеного ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК, та безпідставним звільненням від його відбування згідно зі статтями 75, 104 КК, про що наводить відповідні мотиви.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 в його учиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 307 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року колегією суддів не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися .

Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання та безпідставність звільнення від його відбування, то, на думку колегії суддів, вони є необґрунтованими, оскільки це покарання відповідає вимогам статей 65, 69 КК, вчиненому та особі ОСОБА_1, а звільнення від відбування покарання - вимогам статей 75, 104 КК. Призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів з його боку.

Місцевий суд, з чим погодився й апеляційний, достатньою мірою врахував ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер злочину, дані про особу ОСОБА_1 (не судимий, вчинив злочин у віці 16 років, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, живе без батька, хворіє і потребує лікування), відсутність обтяжуючих покарання обставин та наявність обставин, що його пом'якшують (щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, притягнення до кримінальної відповідальності уперше, вчинення злочину в неповнолітньому віці).

Отже, місцевий суд відповідно до вимог ст. 334 КПК 1960 року вмотивував своє рішення про призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК та про звільнення від його відбування на підставі статей 75, 104 КК.

Апеляційний суд із дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року у своїй ухвалі навів підстави для залишення вироку без зміни, а апеляції прокурора за доводами, аналогічними касаційним, - без задоволення.

Сама тяжкість злочину в цьому випадку не є достатньою підставою для визнання покарання, призначеного судом засудженому, м'яким.

З урахуванням викладеного касаційну скаргу прокурора не може бути задоволено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

На вирок Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 07 серпня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.