розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 12 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 21 лютого 2011 року.

Вироком Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2010 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, неодноразово судима, востаннє 04.03.2008 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст. 190, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 358, ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України з урахуванням вимог ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі, 31.03.2010 року на підставі ст. 81 КК України звільнена умовно – достроково на 11 місяців 19 днів,

засуджена за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено покарання у виді 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнена від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки та покладенням на неї обов’язків, передбачених 76 КК України (2341-14) .

Вироком суду ОСОБА_2 визнана винною у тому, що 19 вересня 2010 року близько 22 години, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, повторно, таємно викрала майно ОСОБА_3 на суму 300 гривень.

Вироком апеляційного суду вирок суду першої інстанції скасований в частині призначення покарання засудженій, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невудбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2008 року остаточно призначено покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.

У касаційній скарзі засуджена, не оскаржуючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій, ставить питання про зміну вироку суду з пом’якшенням призначеного їй покарання із застосуванням ст. 75 КК України, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та її особі, оскільки суд при постановленні вироку не враховував пом’якшуючі обставини, а саме щире каяття, активну участь у розкритті злочину, наявність на утриманні хворої бабусі, а також те, що вона в даний час є вагітною.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги і просила вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Викладені у вироку суду висновки щодо винуватості ОСОБА_2 та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК України у вчиненні нею злочину за встановлених обставин відповідають доказам, дослідженим у судовому засіданні, і не оспорюються засудженою у скарзі.

Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженої та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, у тому числі й ті, на які є посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 – щире каяття, повне визнання вини, позитивна характеристика за місцем проживання.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги що засуджена, будучи раніше судимою, на шлях виправлення не стала, належних висновків для себе не зробила та знову вчинила злочин у період умовно-дострокового звільнення.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про її виправлення є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

З урахуванням цих обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про необхідність призначення засудженій покарання, пов’язаного з ізоляцією її від суспільства. Таке покарання є справедливим й необхідним для досягнення його мети, попередження нових злочинів.

Будь-яких підстав для пом’якшення призначеного ОСОБА_2 покарання колегія суддів не вбачає.

Порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок по справі не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Запорізької області від 21 лютого 2011 року щодо неї – без зміни.