розглянула в судовому засіданні 18 березня 2013 року в м. Києві кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за касаційними скаргами захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженої ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року.

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06 лютого 2012 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, раніше не судиму,-

засуджена за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на 5 років.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на неї відповідних обов'язків.

Вироком вирішено питання щодо цивільного позову та про речові докази.

Вироком Апеляційного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року зазначений вирок відносно ОСОБА_2 в частині призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України скасовано, призначено їй за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок залишено без зміни.

Як зазначено у вироку місцевого суду ОСОБА_2 визнано винною та засуджено за те, що вона 18 жовтня 2006 року, близько 15 год. 30 хв. у АДРЕСА_1 біля власного будинку в ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, знаючи, що в скляній банці, ємкістю 0,5 л, знаходиться рідина, яка містить сульфатну кислоту, вилила вміст банки в обличчя потерпілій ОСОБА_1, заподіявши останній умисне тяжке тілесне ушкодження, в результаті якого ОСОБА_1 повністю втратила зір.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженої просить вирок суду апеляційної інстанції змінити, застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити засуджену від відбування покарання з випробуванням. При цьому посилається на те, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок суворості. Зазначає, що засуджена не була ініціатором конфліктів з потерпілою, що умислу на спричинення тяжкого тілесного ушкодження засуджена не мала, вказує на щире каяття засудженої, відшкодування завданої шкоди.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду скасувати, матеріали справи направити на новий апеляційний розгляд через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок його м'якості, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. При цьому посилається на те, що судом належним чином не враховано, що засуджена не розкаялась у вчиненому злочині та не визнала своєї вини, не відшкодувала заподіяних збитків; що при новому апеляційному розгляді судом не було дотримано вимоги ст. 399 КПК України 1960 року, оскільки суд не перевірив вимоги суду касаційної інстанції. Крім того зазначає не невірне вирішення цивільного позову.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника та потерпілої, потерпілу ОСОБА_1, яка просила задовольнити її касаційну скаргу, засуджену ОСОБА_2, яка підтримала касаційну скаргу захисника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, вирок апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, підставою для скасування вироку, ухвали чи постанови, є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 378 КПК України 1960 року вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у ст. ст. 332 - 335 КПК України 1960 року. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

За положеннями ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Зазначених вимог кримінально-процесуального закону суд апеляційної інстанції при постановленні вироку не виконав.

Мотивувальна частина вироку апеляційного суду не містить формулювання обвинувачення, яке визнав доведеним апеляційний суд, а містить лише формулювання обвинувачення, яке визнав доведеним суд першої інстанції.

Апеляційний суд, постановляючи вирок, зазначив, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними належним чином в судовому засіданні доказами, є обґрунтованим і ніким не оспорюються.

Поряд з наведеним, обґрунтовуючи призначення покарання засудженій ОСОБА_2, суд посилався на конкретні фактичні обставини справи, на наслідки вчиненого злочину, які передбачені диспозицією ч. 1 ст. 121 КК України, при цьому у повному обсязі вимоги ст. 65 КК України суд не виконав, також суд у вироку не навів висновків щодо доводів апеляції потерпілої.

Крім того, апеляційний суд, мотивуючи рішення щодо безпідставного звільнення судом першої інстанції від відбування покарання з випробуванням засудженої ОСОБА_2, не навів відповідних висновків щодо неможливості застосування відносно ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України.

Згідно з положеннями ст. 399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Як вбачається з матеріалів справи, судові рішення відносно ОСОБА_2 у зазначеній кримінальній справі неодноразово були предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Так, ухвалою Верховного Суду України від 15 червня 2010 року скасовано вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.06.2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08.09.2009 року. При цьому суд касаційної інстанції вказав на необхідність з'ясування шляхом допиту свідків, надання окремого доручення та виконання інших процесуальних дій, ряду обставин по справі з метою забезпечення встановлення всіх фактичних обставин вчиненого злочину та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідних висновків щодо виконання вказівок суду касаційної інстанції у вироку не навів.

Зазначені порушення є такими, що істотно вплинули на правильність прийняття рішення по справі в апеляційній інстанції.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що вирок Апеляційного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року відносно ОСОБА_2 підлягає скасуванню як постановлений з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи поданих апеляцій прокурора та потерпілої на вирок місцевого суду, розглянути питання щодо обґрунтованості доводів касаційних скарг захисника та потерпілої і постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК (4651-17) України, колегія суддів

Касаційні скарги захисника ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Львівської області від 05 листопада 2013 року відносно ОСОБА_2 - скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.