розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 березня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2012 року.

Указаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК - на строк шість років з конфіскацією майна, яке є його власністю, за ч. 3 ст. 364 КК - на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України на строк два роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_2 визначено у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України на строк два роки та з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Вирішено питання про речові докази.

ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

Працюючи молодшим інспектором відділу нагляду та безпеки Мічурінської виправної колонії № 57, будучи службовою особою правоохоронного органу, уповноваженою на виконання функцій держави, ОСОБА_2 30 серпня 2011 року у другій половині дня під час телефонної розмови з невстановленою досудовим слідством особою погодився за винагороду занести в охоронну зону колонії наркотичний засіб, алкогольні та безалкогольні напої, достовірно знаючи, що це заборонено.

Наступного дня об 11:00 біля крайнього під'їзду будинку № 10 по вул. Пересипкіна у м. Горлівці від невстановленої досудовим слідством особи він отримав чорний поліетиленовий пакет з безалкогольними напоями у двох пляшках об'ємом 1,5 л, алкогольним напоєм у пляшці об'ємом 0,5 л та наркотичним засобом у паперових згортках, після чого, утримуючи при собі, перевіз все це у громадському транспорті до місця своєї роботи, де приблизно о 16:00 у приміщенні роздягальні адміністративного будинку колонії дістав із пакета паперові згортки з наркотичним засобом і з метою подальшого збуту особам, які відбувають покарання, сховав їх у шкарпетки під стопу. Продовжуючи таким чином утримувати при собі наркотичний засіб, ОСОБА_2 взяв пакет з алкогольними та безалкогольними напоями і зайшов у пропускний пункт в охоронну зону, де в той же день приблизно о 17:05 при вході в цю зону був затриманий працівниками оперативного відділу колонії, які під час огляду виявили і вилучили у нього пляшку об'ємом 0,5 л зі спиртовмісною рідиною міцністю 40 %.

Потім, приблизно о 17:20, у кабінеті № 23 адміністративного будинку колонії під час огляду у ОСОБА_2 було виявлено та вилучено особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс вагою 2,37 г та 3,48 г в перерахунку на суху речовину.

У касаційній скарзі захисник просить вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного скасувати і направити справу на новий судовий розгляд. При цьому стверджує, що дії засудженого мають кваліфікуватися за ст. 309, а не за ст. 307 КК. Вважає, що у справі допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що перешкодило судам постановити законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора, котрий заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним із дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, про що у вироку навів докладні мотиви згідно зі ст. 334 КПК 1960 року.

Встановленні судом фактичні обставини вчинених ОСОБА_2 злочинів відповідають доказам, викладеним у вироку. З показань самого засудженого в суді убачається, що навіть визнаючи свою винність частково, він не заперечував обставин отримання пакета з напоями та паперовими згортками, які намагався пронести в охоронну зону колонії, а також того, що два паперових згортки перед цим сховав у шкарпетках під стопою.

Доводи про те, що ОСОБА_2 не знав про знаходження у згортках наркотичного засобу, спростовані показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у присутності котрих у ОСОБА_2 було виявлено алкогольний напій та наркотичний засіб, який він дістав у згортках зі шкарпеток і повідомив, що у них знаходиться конопля.

До того ж характер дій ОСОБА_2, спосіб, у який він намагався пронести заборонені речі, застосовані ним для цього засоби свідчать про його обізнаність стосовно їх змісту і характеру. А відсутність даних про вживання ним наркотичних засобів, неперебування з цього приводу на медичному диспансерному обліку доводять разом з іншими доказами те, що ОСОБА_2 незаконно придбав, перевозив і зберігав особливо небезпечний наркотичний засіб з метою збуту.

Усі ці доводи захисту, а також доводи про неповноту й необ'єктивність судового розгляду, порушення процесуального та матеріального права, неналежну оцінку доказів обвинувачення, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, за апеляцією захисника ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року у своїй ухвалі навів відповідні аргументи.

Покарання ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, воно відповідає вчиненому та особі засудженого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Таким чином, неправильного застосування кримінального й істотного порушення вимог кримінально-процесуального законів, які би тягли за собою скасування судових рішень у справі, про що йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

А тому касаційну скаргу не може бути задоволено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.