розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 березня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою виконуючого обов'язки прокурора Миколаївської області на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 червня 2012 року щодо ОСОБА_1

Указаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Миколаєва, мешканку АДРЕСА_1, таку, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік та з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 05 лютого 2008 року близько 11:00 біля трамвайної зупинки на перехресті просп. Жовтневого та вул. Молодогвардійської в м. Миколаєві незаконно придбала у невстановленої досудовим слідством особи без мети збуту наркотичний засіб - опій ацетильований вагою 0,5226 г (у перерахунку на суху речовину) і незаконно зберігала його при собі до 15:50 цього ж дня.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї прокурор, не оспорюючи доведеності винності засудженої та правильності кваліфікації її дій, просить вирок місцевого суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю покарання. Зазначає, що засуджена є інвалідом другої групи, а тому суд у силу ч. 3 ст. 61 КК не мав права призначити їй покарання у виді обмеження волі. Крім того, на думку прокурора, суд необґрунтовано звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 КК покарання у виді обмеження волі не застосовується до інвалідів другої групи.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 1999 року є інвалідом другої групи безстроково (а. с. 47, 75-78, 86).

Отже, суд при призначенні їй покарання за ч. 1 ст. 309 КК у виді обмеження волі застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, тому доводи прокурора у цій частині є обґрунтованими.

За таких обставин вирок місцевого суду підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду належить, крім іншого, перевірити, чи не підлягає ОСОБА_1 звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК, оскільки, як убачається з медичної довідки у справі (а. с. 27), засуджена після вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, пройшла у 2008 році повний курс лікування від наркоманії, або на підставі минування строків давності, передбачених ст. 49 КК.

Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання і про безпідставність звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, то вони не можуть бути задоволені, адже суд у цій частині належно умотивував своє рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 червня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.