вирішуючи в судовому засіданні 28 лютого 2013 року в м. Києві питання про допуск до провадження справи щодо ОСОБА_2 за заявою його захисника ОСОБА_3 про перегляд судових рішень Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 400-12 КПК України, -

Вироком Старобільського районного суду Луганської області від 11 травня 2011 року визнано винним та засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 310 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, за ч. 2 ст. 189 КК України - на строк чотири роки, за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк вісім років із конфіскацією майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 127 КК України - на строк сім років, за ч. 2 ст. 194 КК України - на строк чотири роки, за ч. 3 ст. 357 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк три роки, за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_2 визначено у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 24 липня 2012 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року вказані судові рішення щодо ОСОБА_2 змінені, виключено рішення суду про застосування до нього ст. 54 КК України за сукупністю злочинів.

Захисник ОСОБА_3 у своїй заяві просить допустити в порядку глави 32-1 КПК України (1001-05) кримінальну справу щодо ОСОБА_2 до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Обґрунтовуючи свої доводи, захисник послався на ухвали колегії суддів Верховного Суду України від 21 червня 2005 року щодо ОСОБА_4, від 09 серпня 2005 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, від 22 червня 2006 року щодо ОСОБА_7, якими залишено в силі судові рішення про засудження вказаних осіб за подібні суспільно небезпечні діяння, за які засуджено й ОСОБА_2, але не довічного позбавлення волі, а до позбавлення волі на певний строк.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, викладені в заяві, дослідивши матеріали, додані до заяви, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

ОСОБА_3, порушуючи питання про перегляд Верховним Судом України справи щодо ОСОБА_2, хоча і посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, проте фактично оспорює розмір призначеного покарання його підзахисному, що не є підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень у кримінальних справах відповідно до положень глави 32-1 КПК України (1001-05) .

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України для перегляду оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. 400-18 КПК України, колегія суддів,

Відмовити захиснику ОСОБА_3 у допуску до провадження Верховного Суду України кримінальної справи щодо ОСОБА_2 для перегляду ухвали колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2012 року.