розглянула в судовому засіданні 28 лютого 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродержинська Дніпропетровської області від 26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2012 року.

Цим вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

за ч. 1 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_3 визнано винним і засуджено за те, що він 29 листопада 2011 року близько 14-ї год. під час сварки умисно наніс своєму сину ОСОБА_2 удар ножем в праве стегно та один удар в грудну клітку зліва. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 помер.

У касаційній скарзі захисник просить про зміну судових рішень щодо ОСОБА_3 через неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що дії його підзахисного повинні кваліфікуватись за ст. 116 КК України як умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, при цьому посилається на акт судово-психіатричної експертизи № 21 від 26 січня 2012 року. Вказує також на те, що кримінальна справа щодо ОСОБА_3 надійшла до суду з обвинувальним висновком, в порушення вимог ч. 3 ст. 417 КПК України, згідно якої по закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 також просить судові рішення щодо ОСОБА_3 змінити, перекваліфікувати його дії на ст. 116 КК України та призначити засудженому більш м'яке покарання. При цьому вказує на те, що ОСОБА_3 є особою обмежено осудною та підпадає під дію ст. 20 КК України та звертає увагу на систематичні неправомірні дії їх сина щодо засудженого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг захисника та потерпілої, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду про винність ОСОБА_3 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів і є правильними.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що винність засудженого ґрунтується лише на його показаннях є необґрунтованими, оскільки висновок суду про винність зроблений окрім повного визнання вини засудженим й на підставі показань свідків, письмових матеріалів справи, яким суд дав належну оцінку.

Дії засудженого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Підстав для перекваліфікації дій засудженого на ст. 116 КК України колегія суддів не вбачає, оскільки як судом першої, так і апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3, під час нанесення ударів ножем не перебував у стані сильного душевного хвилювання. Крім того, виявлені у засудженого легкі тілесні ушкодження свідчать про відсутність загрози його життю з боку ОСОБА_2

Згідно зі ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру, однак не виключає притягнення до кримінальної відповідальності.

Як вбачається з акту судово-психіатричної експертизи № 21 від 26 січня 2012 року ОСОБА_3 в період інкримінуємого йому діяння виявляв та виявляє психічне захворювання у формі помірно виражених розладів особистості і поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку складного ґенезу та підпадає під дію ст. 20 КК України.

Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває на обліку у лікаря-нарколога, а також є особою похилого віку, наявність обставин, що пом'якшують покарання - явка засудженого з повинною, щире каяття, фізичний та психічний стан засудженого, зокрема наявність у нього тяжких хронічних захворювань, висновки судово-психіатричної експертизи про те, що він підпадає під дію ст. 20 КК України та може нести кримінальну відповідальність, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, особу потерпілого ОСОБА_2 та думку потерпілої, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання, врахував всі ті обставини на які й посилаюються у касаційних скаргах захисник та потерпіла, зокрема й положення ст. 20 КК України, висновки судово-психіатричної експертизи.

Покарання ОСОБА_3 призначено судом у відповідності до вимог закону, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, усі доводи апеляцій захисників засудженого та потерпілої, аналогічні тим, що містяться в їх касаційних скаргах, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни бо скасування постановлених по справі рішень, при перевірці матеріалів справи не встановлено.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Баглійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 - без задоволення.