розглянула в судовому засіданні 28 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2012 року, якою залишено без зміни постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 грудня 2011 року щодо ОСОБА_2,

постановою дільничного інспектора міліції Джанкойського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 10 листопада 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо голови СПК «Нива» ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених статтями 190, 197, 388 КК України.

З постанови видно, що вона винесена за результатами перевірки заяви ОСОБА_1, яка надійшла до Джанкойського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим 01 липня 2010 року, про наявність в діях ОСОБА_2 складу злочинів, передбачених статтями 197, 388 КК України, за фактом неповернення останнім сільськогосподарської техніки, переданої йому на відповідальне зберігання відділом державної виконавчої служби (ВДВС) м. Джанкой.

Як зазначено у постанові, факти, викладені в заяві ОСОБА_1 про вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених статтями 190, 197, 388 КК України, не знайшли свого підтвердження.

При цьому у постанові указано, відносини між ОСОБА_1 і головою СПК «Нива» ОСОБА_2 носять цивільно-правовий характер. Ці відносини полягають у тому, що в 2004 року ОСОБА_1 за усною домовленістю передав голові СПК «Нива» ОСОБА_2 сільськогосподарську техніку, а в 2006 році ВДВС м.Джанкой наклав арешт на сільськогосподарську техніку СПК «Нива». За рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2007 року СПК «Нива» зобов'язано було повернути ОСОБА_1 гроші в сумі 330000 грн і сільськогосподарську техніку, яка належить останньому. В 2005 році СПК «Нива» перерахувало ОСОБА_1 лише 50000 грн, оскільки кошів для погашення усієї суми боргу у підприємства не було. Одночасно виконавче провадження по примусовому виконанню №2-123/07 від 25.05.2007 року було завершено у зв'язку з перешкоджанням ОСОБА_1 проведенню виконавчих дій. Тобто, як зазначено в постанові, відносини по поверненню боргу та витребуванню майна з чужого володіння є цивільно-правовими і будь-яких об'єктивних даних, які б вказували на наявність у діях ОСОБА_2 ознак злочинів, передбачених статтями 190, 197, 388 КК України, немає.

Зазначена постанова була оскаржена ОСОБА_1 до Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим.

Постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 грудня 2011 року скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення.

Залишаючи скаргу ОСОБА_1 без задоволення, суд указав на те, що при проведенні перевірки заяви ОСОБА_1 органом дізнання виконані вимоги ст. 99 КПК України і підстав для скасування постанови дільничного інспектора міліції Джанкойського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 10 листопада 2011 року немає. Також суд зазначив про те, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 неналежно зберігав або приховував сільськогосподарську техніку, яка належала ОСОБА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2012 року постанова місцевого суду залишена без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 доводить незаконність судових рішень, винесених за результатами розгляду його заяви про протиправність дій ОСОБА_2 Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишили без задоволення його скаргу, у тому числі у частині допущеної органами дізнання бездіяльності за його заявою від 16 червня 2009 року про вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених статтями 190- 192, 197, 222, 364- 367 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив задовольнити скаргу ОСОБА_1, перевіривши матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2, та матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 на зазначену постанову, а також обговоривши доводи, викладені в скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

З матеріалів розгляду судом скарги ОСОБА_1 видно, що останній оскаржував як постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 від 10 листопада 2011 року, так і бездіяльність правоохоронних органів, допущену у зв'язку з неприйняттям рішення у порядку ст. 97 КПК України за його заявою про злочин від 16 червня 2009 року.

На підтвердження своїх вимог щодо незаконності постанови про відмову в порушенні кримінальної справи ОСОБА_1 навів відповідні доводи. Одночасно обґрунтовуючи свої вимоги у частині незаконності допущеної правоохоронними органами бездіяльності, ОСОБА_1 долучив документи, які підтверджували, що ним 16 червня 2009 року до МВ ГУ МВС України м.Джанкой було подано заяву про злочин, вчинений ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Як зазначав ОСОБА_1 рішення у порядку ст. 97 КПК України за його заявою про злочин від 16 червня 2009 року прийнято не було.

Відповідно до ст. 236 КПК України (у редакції 1960 року) до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтями 236-1 - 236-8 цього Кодексу передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 КПК України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 КПК України, ст. 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства в аспекті ст. 55 Конституції України (про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини, зворотну дію кримінального закону в часі) в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Положення ст. 97 КПК України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 КПК України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суду повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК (1001-05) 1960 року.

Разом з тим, суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи скарги ОСОБА_1 у частині допущеної бездіяльності та неприйнятті рішення у порядку ст. 97 КПК України за заявою про злочин від 16 червня 2009 року та не навів обґрунтованих мотивів чому він вважає скаргу ОСОБА_1 у цій частині безпідставною.

Зазначене істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону перешкодило суду постановити законне та справедливе судове рішення, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене вище, постанова Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 грудня 2011 року та ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувавши все вищезазначене, розглянути скаргу по суті та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України (у редакції 1960 року), пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (1001-05) колегія суддів,

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.