розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2012 року.

Вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що

судимості не мав,

засуджений за:

- частиною 2 статті 368 КК України (в редакції від 1 вересня 2001 року) на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади в органах МВС України на 3 роки з конфіскацією всього належного йому майна;

- частиною 2 статті 365 КК України (в редакції від 1 вересня 2001 року) на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади в органах МВС України на 2 роки.

На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади у органах МВС України на строк 3 роки з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Снятинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області та маючи спеціальне звання лейтенант міліції, в ході відпрацювання нічного клубу «СССР» 10 жовтня 2010 року о 3 годині в Снятинський РВ були доставлені ОСОБА_2, ОСОБА_3 і неповнолітній ОСОБА_4 за підозрою у вживанні, зберіганні та збуті наркотичних засобів, яких він почав безпідставно утримувати без відповідної реєстрації в журналі обліку доставлених осіб та о 9 годині він змушував їх зізнатися у вживанні, зберіганні та збуті наркотичних засобів у вказаному нічному клубі, достовірно знаючи, що вони таких дій не вчинювали, шляхом застосування фізичного і психологічного тиску. Зокрема ОСОБА_2 він наніс кілька ударів по голові та погрожував посадити в тюрму, зачитуючи статті КК України (2341-14) . Після підтвердження факту їх наркотичного сп'яніння в Снятинській ЦРЛ доставив їх в Снятинський РВ і продовжив незаконно утримувати в актовому залі, а о 15 годині, бажаючи отримати хабар за не притягнення їх до кримінальної відповідальності, наніс один удар ОСОБА_2 кулаком по голові та поставив перед ним вимогу передати йому хабар в розмірі 2500 грн, а ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в розмірі 1000 грн, з кожного, встановивши термін до 13 години 11 жовтня 2010 року, та відпустив додому.

В подальшому ОСОБА_1 добровільно відмовився від отримання грошей від ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а ОСОБА_2, попередньо зателефонувавши йому і обговоривши час і умови передачі коштів, а саме через ОСОБА_6, о 14 годині зустрівся з останнім і передав 400 грн в його автомобілі.

18 жовтня 2010 року о 15 годині ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_1 біля Снятинського РВ, біля якого останній продовжив вимагати решту коштів в сумі 2100 грн, а 19 жовтня 2010 року наголосив на передачі цих коштів до 20 жовтня 2010 року, на що 20 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернувся в УСБУ в м. Івано-Франківськ із заявою про вимагання ОСОБА_1 у нього хабара, а о 13 годині 30 хвилин ним було передано ОСОБА_7 для ОСОБА_1 кошти в сумі 2100 грн, яку затримали співробітники УСБУ та вилучили їх у неї.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2012 року вирок Городенківського районного суду від 20 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення кримінально-процесуального закону. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_1, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Снятинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області та маючи спеціальне звання - лейтенант міліції, вчинив тяжкі злочини, але суди першої і апеляційної інстанцій не позбавили його вказаного звання на підставі статті 54 КК України. Також прокурор вказує на невмотивованість рішення апеляційного суду, тобто на порушення статті 377 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково та просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд через порушення вимог статті 377 КПК України, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у злочинах, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені.

Подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації судом за частиною 2 статті 365, частиною 2 статті 368 КК України злочинних дій ОСОБА_1 прокурором в касаційній скарзі не заперечуються.

Доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону, що виразилося в тому, що ОСОБА_1 не позбавлено спеціального звання - лейтенант міліції, не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Таким чином, застосування судом вказаної норми кримінального закону є правом, а не обов'язком суду, який призначає його за своїм розсудом з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені частиною 2 статті 365, частиною 2 статті 368 КК України, які відносяться до категорії тяжких злочинів, під час виконання ним службових обов'язків як старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Снятинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області та має спеціальне звання - лейтенант міліції.

За вказані злочини вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 було визнано винним та за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади в органах МВС України на визначений строк, з висновками якого погодився і апеляційний суд.

У зв'язку з тим, що законодавець наділив суди правом на свій розсуд вирішувати питання про позбавлення осіб спеціальних звань, а не обов'язком, то залишене ОСОБА_1 спеціальне звання - лейтенант міліції не є неправильним застосуванням кримінального закону та не може слугувати безумовною підставою для скасування або зміни судових рішень.

Необґрунтованими слід визнати і доводи прокурора про порушення апеляційною інстанцією вимог статті 377 КПК України 1960 року.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про залишення вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без зміни у відповідності з вимогами статті 377 КПК України 1960 року належно його мотивував, у тому числі і щодо позбавлення підстав на застосування статті 54 КК України, та навів вичерпні доводи на спростування необхідності його зміни чи скасування.

Покарання ж засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог статті 65 КК України, є необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які б потягнули зміну чи скасування судових рішень.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та розділом 11 пунктом 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (1001-05) , колегія суддів

вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.