Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Ухвала
іменем україни
( Додатково див. ухвалу Апеляційного суду м. Києва (rs26333226) )
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,суддів: Суржка А.В., Франтовської Т.І., за участю прокурора Бобровницького А.Е., представників скаржника:ОСОБА_5, ОСОБА_6розглянула в судовому засіданні 28 лютого 2013 року в м. Києві матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року про задоволення скарги адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 та скасування постанови слідчого в ОВС військової прокуратури Центрального регіону України Лещенка А.Л. від 01 серпня 2011 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року, якою зазначену постанову районного суду залишено без зміни.
Постановою слідчого в ОВС військової прокуратури Центрального регіону України Лещенка А.Л. від 01 серпня 2011 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
З вказаної постанови вбачається, що у 1989 році окружні ради Товариств розподілені на 2 структури: громадську (Ради) та виробничо-мисливсько-риболовне об'єднання (ВМРО). Після прийняття Закону України «Про громадські організації» (281-14) вказані виробничі об'єднання реорганізовані в самостійні господарські розрахункові підприємства при кожній Раді. 3 травня 1993 року створено громадську організацію «Товариство військових мисливців та рибалок України», керівником якого обрано ОСОБА_9 У подальшому до товариства приєдналися мисливці Військово-морських сил України та назву змінено на «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України». У зв'язку з розпадом СРСР та ліквідацією Військово-мисливського Товариства Збройних Сил СРСР правонаступником зазначеної організації згідно п. 1.5 Статуту стало «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України» з колективною формою власності. 03.02.1994 року на засіданні комісії, співголовою якої являвся ОСОБА_9, колегіально складений та підписаний розподільчий акт «Про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов'язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до Товариства військових мисливців та рибалок України, на підставі якого до Товариства військових мисливців та рибалок України перейшли майнові права та об'єкти нерухомості, які знаходилися на території України, що є порушенням діючих нормативно-правових актів.
На виконання постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» (3943-12) 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» (18-95-п) , згідно до якої на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об'єктів колишнього військово-мисливського товариства.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року товариство зобов'язане разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію вказаного вище майна товариства та повернути його з чужого незаконного володіння на користь останнього.
Незважаючи на наявність указаних нормативно-правових актів та рішення суду, достовірно знаючи про їх існування, голова Товариства ОСОБА_9, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, вирішив заволодіти державним нерухомим майном, яке незаконно знаходилось у його користуванні.
Так, 5 травня 2002 року ОСОБА_9, діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, подав до Ніжинського міжміського БТІ документи на проведення інвентаризації та реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна мисливських баз «Сорокошичі» (Чернігівська область, Козелецький район, с. Тужар, вул. Чапаєва, буд. 25), «Карпилівка» (Чернігівська область, Козелецький район, с. Карпилівка, вул. Космонавтів, буд. 2-б), «Косачівка» (Чернігівська область, Козелецький район, с. Косачівка, вул. Новодрана, буд. 1-а) за Товариством.
Будучи введеними в оману щодо наявності у Товариства правових підстав для оформлення права власності на вказане майно, службові особи Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації виготовили відповідну технічну документацію на нього, яку направили для розгляду до Косачівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області.
За результатами розгляду зазначеної технічної документації та поданих ОСОБА_9 до Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації документів, виконавчий комітет Косачівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області прийняв рішення № 46 від 15 липня 2003 року щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомості мисливської бази «Карпилівка» за Товариством. На підставі зазначених рішень Ніжинським міжміським БТІ видані відповідні свідоцтва про право власності.
5 квітня 2004 року ОСОБА_9 подав до Чернігівського районного БТІ документи про проведення інвентаризації та реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна Краснянського мисливського господарства (Чернігівська область, Чернігівський район, с. Сіножатське, пров. Охотницький, буд. 2) за ВКП «Військовий мисливець», директором якого він являється та створеного Товариством.
Будучи введеним в оману щодо наявності у ВКП «Військовий мисливець» правових підстав для оформлення права власності на вказане майно, службові особи Чернігівського районного БТІ виготовили технічну документацію на нього, яку направили для розгляду до Серединської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.
За результатами розгляду зазначеної технічної документації та поданих ОСОБА_9 до Чернігівського районного БТІ документів, виконавчий комітет Серединської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області прийняв рішення № 40 від 19 травня 2004 року щодо видачі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомості Краснянського мисливського господарства ВКП «Військовий мисливець». На підставі зазначеного рішення Чернігівським районним БТІ видано відповідне свідоцтво про право власності.
Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_9 державі в особі Міністерства оборони України заподіяно збитків на загальну суму 612 609 грн.
У подальшому нерухоме майно мисливських баз «Косачівка» та «Карпилівка» реалізовано комерційним структурам.
24 січня 2011 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_9 у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду м. Києва від 5 грудня 2002 року щодо повернення вказаного майна під управління Міністерства оборони України з чужого незаконного володіння, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.
Приводом до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення слідчим ознак злочину.
Підставою до порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність і діях голови громадської організації «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України» ОСОБА_9 ознак злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Не погоджуючись з вказаною постановою про порушення кримінальної справи захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою в порядку ст. 236-7 КПК України.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 задоволено та скасовано постанову слідчого в ОВС військової прокуратури Центрального регіону України Лещенка А.Л. від 01 серпня 2011 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
При цьому, суд прийшов до висновку про неналежність приводу до порушення даної кримінальної справи, так як наявний в матеріалах справи рапорт слідчого в ОВС військової прокуратури Центрального регіону України Лещенка А.Л. від 14.06.2011 року не містить відмітки про його реєстрацію в книзі обліку заяв і повідомлень про злочини. Також, в постанові суду зазначено, що аналіз змісту оскаржуваної постанови про порушення кримінальної справи дає підстави стверджувати, що слідчим було винесено постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_9 з огляду на те, що при складанні 03 лютого 1994 року розподільчого акту колегіальним органом було порушено норми законодавства України, які на той час ще не діяли. Крім того, суд прийшов до висновку, що, так як в матеріалах наявні чотири висновки комплексної судової експертизи, незрозумілим є порядок визначення розміру збитків, заданих діями ОСОБА_9 державі. Таким чином, суд вказав про відсутність в діях ОСОБА_9 об'єктивних ознак злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року залишено без зміни, а апеляцію ОСОБА_7 - без задоволення.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. При цьому, вказує, що суд ретельно не перевірив всі обставини щодо наявності чи відсутності підстав до порушення кримінальної справи. Ухвала апеляційного суду не відповідає, на думку касатора, вимогам ст. 377 КПК України, так як не спростовано всіх доводів його апеляції.
Заслухавши доповідь судді, ОСОБА_5, ОСОБА_6 -представників скаржника ОСОБА_7, які у повному обсязі підтримали доводи касаційної скарги останнього; пояснення прокурора, який не поодився зі скаргою ОСОБА_7 та просив судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст. 98 КПК України кримінальна справа порушується за наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 94 КПК України, підставами для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Із змісту зазначеного закону вбачається, що на цій стадії перевіряється лише наявність об'єктивних ознак, що характеризують подію злочину, і закон не вимагає надавати докази або вважати встановленими будь-які обставини.
Згідно із вимогами ст. 236-8 КПК України, якою передбачено порядок розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи, також зазначено, що при розгляді скарги на постанову про порушення справи, суд повинен перевірити наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Ці вимоги закону суд не виконав.
Так, скасовуючи постанову про порушення кримінальної справи, суд вдався до оцінки фактичних обставин, а саме, прийшов до висновку, що слідчим було винесено постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_9 з огляду на те, що при складанні 03 лютого 1994 року розподільчого акту колегіальним органом було порушено норми законодавства України, які на той час ще не діяли. Крім того, суд прийшов до висновку, що, так як в матеріалах наявні чотири висновки комплексної судової експертизи, незрозумілим є порядок визначення розміру збитків, заданих діями ОСОБА_9 державі. Таким чином, суд вказав про відсутність в діях ОСОБА_9 об'єктивних ознак злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
З наведеного вбачається, що суд, в порушення вимог ст. 236-8 КПК України, допустився оцінки обсягу обвинувачення, допустимості доказів і їх достовірності, що є неприпустимим з огляду і на рекомендації, надані в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 1 (v0001700-05) «Про деякі питання, які виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи».
А, перевіряючи наявність чи відсутність підстав для порушення кримінальної справи, суд вважає встановленими такі обставини, які, відповідно до ст. 64 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальній справі і можуть бути встановлені лише під час досудового слідства в умовах визначеної законом кримінально-процесуальної процедури після порушення кримінальної справи.
Законність винесення постанови Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року була предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який в свою чергу не звернув уваги на зазначені вище порушення закону.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, на думку колегії суддів, вийшли за межі своїх повноважень, наданих законом, при прийнятті рішення по справі даної категорії.
Відтак зазначені порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, вони ставлять під сумнів законність та обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, а тому постанова місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а матеріали справи направленню на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді суду необхідно усунути вищезазначені недоліки, перевірити доводи касаційної скарги ОСОБА_7, матеріали справи та, керуючись вимогами статей 236-7, 236-8 КПК України, прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статями 394 - 396, 398 КПК України (в редакції 1960 року), розділом ХІ Перехідних положень до КПК України (1001-05) від 13.04.2012 року, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Скасувати постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року про скасування постанови слідчого від 01 серпня 2011 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2012 року, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд.
СУДДІ:
В.І. Орлянська
А.В. Суржок
Т.І. Франтовська