розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та його захисників - адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на вирок Ворошиловського районного суду м. Донецька від 09 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2012 року.

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 5 років; за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного ув'язнення.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2: у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_5

500 000 грн; у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь КП «СЕЗ Ворошиловського району м. Донецька» 150 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він 18 липня 2011 року в період із 18:00 до 18:40 у стані алкогольного сп'яніння умисно, маючи при собі предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень - металеву трубу, прибув до приміщення житлово-експлуатаційної контори-3 комунального підприємства «Служба єдиного замовника» Ворошиловського району м. Донецька (далі - ЖЕК-3 КП СЕЗ), що розташоване по просп. Гринкевича, 3, де, грубо порушуючи громадський порядок за мотивами явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, ігноруючи загальноприйняті норми і правила поведінки в суспільстві, застосовуючи фізичне насильство схопив за волосся раніше йому незнайому ОСОБА_6 - диспетчера вищевказаного ЖЕКу, штовхнув її, внаслідок чого остання вдарилася тулубом об стіну, чим заподіяв їй сильний фізичний біль.

Після цього, ОСОБА_2, проявляючи особливу зухвалість, завдав ОСОБА_6 приблизно 3 - 4 удари металевою трубою по голові, чим заподіяв останній фізичний біль.

Намагаючись уникнути подальшого нанесення ударів з боку ОСОБА_2, ОСОБА_6 забігла до приміщення аварійної кімнати та стала утримувати двері, намагаючись закрити їх на замок. ОСОБА_2, продовжуючи виявляти явну неповагу до суспільства, застосовуючи фізичну силу, намагався відкрити приміщення, з силою тягнув ручку дверей, у результаті чого виламав її, чим привів замок у непридатність, заподіявши ЖЕКу матеріальної шкоди на суму 150,00 грн.

У цей час у приміщенні ЖЕКу знаходився ОСОБА_7, який в усній формі спробував припинити хуліганські дії ОСОБА_2, однак останній нереагуючи належним чином на вимоги ОСОБА_7, продовжив спроби увірватися до аварійної кімнати.

ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_2 і вихопив з його рук металеву трубу. Однак ОСОБА_2 не припиняючи своїх хуліганських дій, став намагатися забрати у ОСОБА_7 металеву трубу, котрий, у свою чергу, утримуючи цю трубу, вийшов із приміщення ЖЕКу на вулицю, чим виконав свій громадський обов'язок направлений на припинення хуліганських дій ОСОБА_2 За ним вийшов ОСОБА_4 та умисно наніс ОСОБА_7 два удари ножем - один удар у живіт, а другий у грудну клітину зліва, від чого ОСОБА_7 помер.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить постановлені у справі судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості.

Засуджений звертає увагу на те, що органом досудового слідства та судом, його дії помилково кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК. Крім того, засуджений ОСОБА_4 звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправиьне застосування кримінального закону, просить вирок і ухвалу в частині засудження

ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 296 КК скасувати, а справу в цій частині закрити. Постановлені у справі судові рішення в частині засудження її підзахисного за

п. 8 ч. 2 ст. 115 КК скасувати, а справу направити на нове розслідування.

У своїй касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженого просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, яка змінила свої вимоги та просила вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 296 КК скасувати, справу закрити за відсутності в діях останнього складу злочину та перекваліфікувати дії останнього з п. 8 ч. 2 ст. 115 КК на ст. 116 цього Кодексу, думку прокурора про необґрунтованість касаційних скарг, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягаю задоволенню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні, наведених у вироку і належно оцінених судом, і є правильним.

Доводи касаційних скарг про те, що орган досудового слідства та суд неправильно кваліфікував злочинні дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 296 КК, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 (va010700-06) «Про судову практику у справах про хуліганство», вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

Із показань потерпілої ОСОБА_8 вбачається, що дії засудженого ОСОБА_2 створювали реальну загрозу для її життя, оскільки він під час учинення хуліганських дій у приміщенні ЖЕКу крім іншого металевою трубою, яку приніс із собою, наніс їй 3-4 удари в голову. Ці показання потерпілої об'єктивно узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Тому вимоги касаційних скарг про закриття кримінальної справи за ч. 4 ст. 296 КК задоволенню не підлягають.

До висновку про винність засудженого ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 у зв'язку з виконанням останнім службового обов'язку місцевий суд також дійшов на підставі перевірених у судовому засіданні доказів, яким дав належну оцінку у вироку.

Посилання адвоката ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_4 учинив умисне вбивство потерпілого в стані душевного хвилювання, є непереконливими і спростовуються матеріалами справи та наведеними у вироку доказами.

Так, визнаючи ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, суд послався на показання потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5, а також свідків ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_14, а також на протокол огляду місця події та фототаблицю до нього, висновок судово-медичної експертизи про характер та локалізацію виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень та інші наявні у справі докази, сумніву які у колегії суддів не викликають.

При цьому як убачається із висновку судово-психіатричної експертизи, засуджений ОСОБА_4 в період вчинення злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребував.

Не містять матеріали справи даних про те, що дії ОСОБА_7 носили протиправний характер.

Зазначеним доказам щодо знаряддя злочину, характеру дій засудженого, обстановки в момент події злочинів, характеру і локалізації виявлених у ОСОБА_7 поранень суд дав належну оцінку і правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

При призначенні ОСОБА_2 покарання у виді довічного позбавлення волі суд додержав вимоги ст. 65 КК й урахував конкретні обставини справи, характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого ОСОБА_2, висновок судово-психіатричної експертизи щодо стану його здоров'я, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставини, що його обтяжує.

Всі обставини справи в сукупності дали суду підстави для визнання особи ОСОБА_2 винятково небезпечною для суспільства і призначення у зв'язку з цим саме того виду покарання, який обрав суд. Підстав для його пом'якшення колегія суддів не знайшла.

Цивільні позови у справі вирішено судом відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того, суд апеляційної інстанції, перевіряючи дану кримінальну справу, доводи апеляції засудженого ОСОБА_2 щодо доведеності винуватості останнього у вчиненні інкримінованих йому злочинів та порушень кримінально-процесуального закону органом досудового слідства, належним чином проаналізував та прийняв відповідне рішення про залишення апеляції без задоволення, яке є достатньою мірою вмотивоване. Суд надав відповіді на всі доводи засудженого, які були викладені у його апеляції. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів із цього питання, суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Порушень кримінально-процесуального закону, які би могли бути підставою для зміни чи скасування судових рішень у справі не встановлено.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що постановою старшого слідчого слідчого відділу Ворошиловського районного відділу ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 30 вересня 2011 року з метою забезпечення цивільного позову у справі накладено на нерухоме майно, яке на праві власності належить засудженому ОСОБА_2 Питання про зняття арешту з майна відноситься до повноважень місцевого суду та підлягає вирішенню в порядку статей 409, 411 КПК 1960 року.