розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 28 листопада 2012 року,

Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 28 грудня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово

судимого, останнього разу - 26 травня 2008 року Корюковським райсудом Чернігіської

області за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 187 КК України

до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 9 місяців; крім того, засуджений

9 серпня 2012 року вироком Корюківського

районного суду Чернігівської області за

ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді

позбавлення волі на строк 4 роки,

виправдано за ч. 2 ст. 185 КК у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, виправдувальний вирок місцевого суду скасовано Апеляційним судом Чернігівської області, яким постановлено свій вирок від 28 листопада 2012 року. Цим вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Корюківського районного суду від 26 травня 2008 року - 6 місяців позбавлення волі та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати в сумі 187, 60 грн за проведення товарознавчої експертизи.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.

Як установив апеляційний суд, 6 квітня 2011 року близько 16-ї год 35 хв. ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння повторно таємно викрав велосипед марки BOXTER вартістю 408 грн, належний ОСОБА_4 та залишений останнім без нагляду біля паркану господарства, розташованого в АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та закриття справи за недоведеності його участі у вчиненні злочину. Вважає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доказам, а тому дійшов хибного висновку про винуватість ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна та постановив незаконний обвинувальний вирок.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про обґрунтованість касаційних вимог щодо незаконності вироку апеляційного суду, який на його думку, має бути скасований через істотні порушення кримінально-процесуального закону з направленням справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з положеннями ст. 365 КПК 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах апеляції. Постановити свій вирок апеляційний суд може лише тоді, коли в апеляції прокурора, потерпілого або його представника порушено питання про скасування вироку суду першої інстанції саме із перелічених у ч. 1 ст. 378 КПК 1960 підстав, які пов'язані із погіршенням у той чи інший спосіб становища засудженого. Водночас у силу ч. 2 ст. 355 КПК 1960 року внесення до апеляції змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого або виправданого, за межами строку на апеляційне оскарження не допускається.

Виходячи із завдань кримінального судочинства та визначених у ст. 16-1 КПК 1960 року засад, функція суду полягає в об'єктивному й неупередженому розгляді справи.

Відповідно до положень статей 350, 357, 359 КПК 1960 року при попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти рішення про її повернення суду першої інстанції для виконання вимог статей 353, 354 КПК 1960 року у випадку, якщо апеляцію було подано без додержання вимог ч. 1 ст. 350 цього Кодексу. Приймаючи рішення апеляційний суд зобов'язаний дотриматися вимог ст. 16-1 КПК 1960 року, а тому не вправі давати вказівки прокурору щодо формулювання апеляційних вимог у бік погіршення становища виправданого.

У цій справі, як видно з її матеріалів, наведені вимоги процесуального закону порушено.

Зі справи убачається, що 10 січня 2012 року на постановлений районним судом виправдувальний вирок прокурор подав апеляцію, в якій, наводячи певні аргументи, просив цей вирок скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 та 4 ст. 367 КПК 1960 року, і направити справу на новий судовий розгляд ( т.1 а. с.257-260).

19 січня 2012 року після виконання вимог, передбачених ст. 351 КПК 1960 року суд, який постановив вирок, передав справу разом із апеляцією прокурора до апеляційного суду, визначивши згідно зі ст. 354 КПК 1960 року дату апеляційного розгляду 1 березня 2012 року (т.1 а. с. 260).

Проте у зазначену дату суддя апеляційного суду провів фактично попередній розгляд справи та постановив рішення про зняття справи з апеляційного розгляду, що суперечить ст. 359 КПК 1960 року, а також вирішив повернути справу до суду першої інстанції для виконання вимог статей 351, 352, 354 КПК 1960 року, оскільки, на думку судді, прохання прокурора в апеляції не відповідає вимогам процесуального закону. При цьому в постанові від 1 березня 2012 року суддя вказав, що в апеляції прокурору необхідно ставити питання про скасування вироку місцевого суду та постановлення апеляційним судом обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 269-270). Така вказівка на погіршення становища виправданого явно виходить за межі функцій суду та є неприпустимою.

Виконуючи наведену вказівку та винесену в порядку ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року постанову судді місцевого суду, прокурор подав 23 березня 2012 року нову апеляцію, в якій просив апеляційний суд скасувати виправдувальний вирок, постановити щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок і призначити за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на певний строк (т. 1 а. с. 275- 278).

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляцію прокурора, яка тягне за собою погіршення становища виправданого ОСОБА_1, було подано з порушенням визначених у ст. 349 КПК 1960 року строків апеляційного оскарження.

Попри це апеляційний суд, у складі якого перебував той самий суддя, котрий проводив попередній розгляд і дав вказівку прокурору про погіршення становища ОСОБА_1, переглянувши справу, задовольнив апеляцію прокурора й, не зваживши на вимоги ст. 355 КПК 1960 року, постановив щодо ОСОБА_1 обвинувальний вирок.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги засудженого щодо упередженості й необ'єктивності апеляційного суду вбачаються слушними.

Ураховуючи, що допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, вирок апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим. Тому він підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового апеляційного розгляду суду слід, дотримуючись вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі ч. 2 ст. 355 КПК 1960 року, ретельно перевірити апеляцію прокурора та подані засудженим заперечення й, з урахуванням інших доводів касаційної скарги ОСОБА_1, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Оскільки ОСОБА_1 судом першої інстанції був виправданий, а вирок апеляційного суду, за яким йому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту скасовується, колегія суддів, виходячи з положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вважає, що на даній стадії судочинства запобіжний захід ОСОБА_1 у цій конкретній справі також має бути скасовано.