Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор'євої І.В.,

суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,

за участю прокурора Парусова А.М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Розівського районного суду Запорізької області від 06 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2012 року.

Указаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку АДРЕСА_1, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено: за ч. 2 ст. 191 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки з позбавленням права обіймати керівні посади у державних установах, пов'язані з державною службою, та займатися діяльністю, пов'язаною з обслуговуванням матеріальних цінностей, на строк два роки шість місяців; за ч. 1 ст. 366 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн з позбавленням права обіймати керівні посади у державних установах, пов'язані з державною службою, та займатися діяльністю, пов'язаною з обслуговуванням матеріальних цінностей, на строк два роки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання ОСОБА_1 за сукупністю злочинів визначено у виді позбавлення волі на строк два роки з позбавленням права обіймати керівні посади у державних установах, пов'язані з державною службою, та займатися діяльністю, пов'язаною з обслуговуванням матеріальних цінностей, на строк два роки шість місяців.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки шість місяців та з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочинів за таких обставин.

ОСОБА_2, працюючи виконуючим обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби Розівського районного управління юстиції, будучи службовою особою, достовірно знала, що водій відділу ОСОБА_3 у березні 2011 року фактично на роботу не виходив, і умисно всупереч інтересам служби з корисливих мотивів та з метою заволодіння грошима, призначеними для виплати заробітної плати ОСОБА_3, зловживаючи своїм службовим становищем, у службовому приміщенні відділу по вул. Леніна, 175 у смт Розівці в березні 2011 року дала вказівку головному спеціалісту ОСОБА_4 внести до офіційного документа - табеля обліку робочого часу працівників відділу завідомо неправдиві відомості щодо виходу ОСОБА_3 на роботу. Після внесення до табеля цих неправдивих відомостей ОСОБА_1 з метою надання йому сили офіційного документа, який є підставою для нарахування заробітної плати, підписала його та завірила гербовою печаткою відділу, після чого направила до Головного управління юстиції у Запорізькій області для перерахування на підставі табеля працівникам відділу грошей на рахунки у банку. Зокрема, ОСОБА_3 на рахунок, відкритий у КБ "Приватбанк", надійшла заробітна плата у розмірі 963,81 грн, хоча останній у березні 2011 року своїх трудових обов'язків у відділі не виконував.

Після цього ОСОБА_1 за допомогою зарплатної картки ОСОБА_3 (яку він на початку березня 2011 року на вимогу ОСОБА_1 передав їй) отримала у банкоматі КБ "Приватбанк", розташованого по вул. Леніна, 117 у смт Розівці, 490 грн, і в такий спосіб привласнила.

Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_1 із квітня по липень 2011 року включно давала вказівки головному спеціалісту відділу ОСОБА_4 вносити до табелів обліку робочого часу працівників відділу завідомо неправдиві відомості про вихід ОСОБА_3 на роботу, а із серпня по жовтень 2011 року включно робила це особисто.

Нараховані ОСОБА_3 таким чином гроші ОСОБА_1 за допомогою зарплатної картки, виданої на ім'я ОСОБА_3, отримувала в різних банкоматах у смт Розівці та м. Маріуполі і таким чином всього привласнила 7968,5 грн бюджетних коштів.

У касаційній скарзі засуджена просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного скасувати і закрити щодо неї кримінальну справу на підставі ст. 48 КК, звільнивши від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. На думку засудженої, внаслідок зміни обстановки (звільнення її з посади) вона перестала бути суспільно небезпечною особою. Зазначає, що рішення на підставі ст. 48 КК мали винести місцевий та апеляційні суди, але цього не зробили, чим порушили закон. Крім того, вона стверджує, що її безпідставно засуджено за привласнення 890 грн, оскільки 490 грн були отримані у банкоматі в м. Маріуполі, а не в смт Розівці, а 400 грн знаходилися на накопичувальній банківській картці і ними вона заволодіти не могла.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним із дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, про що у вироку навів докладні мотиви згідно зі ст. 334 КПК 1960 року.

Встановлені судом фактичні обставини вчинених ОСОБА_1 злочинів відповідають як доказам, викладеним у вироку, так і показанням самої засудженої, оскільки вона визнала свою винність у службовому підробленні та привласненні 7968,5 грн, під час досудового слідства повернула ці кошти у державний бюджет.

Тому її доводи про виключення з обвинувачення за ч. 2 ст. 191 КК того, що вона привласнила 890 грн, є необґрунтованими.

Твердження засудженої про те, що суди безпідставно відмовилися закрити стосовно неї кримінальну справу на підставі ст. 48 КК у зв'язку зі зміною обстановки, також є необґрунтованими, оскільки при розгляді справи по суті застосування положень ст. 48 КК є правом, а не обов'язком суду. Відмовивши засудженій у закритті справи на цій підставі, місцевий та апеляційний суди належно таке рішення умотивували.

Усі ці доводи засудженої, а також доводи про неповноту й необ'єктивність судового розгляду, порушення процесуального та матеріального права, неналежну оцінку доказів обвинувачення, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, за апеляцією засудженої ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року у своїй ухвалі навів відповідні аргументи.

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, воно відповідає вчиненому та особі засудженої, є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального, які б тягли за собою скасування судових рішень у справі, про що йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Розівського районного суду Запорізької області від 06 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.