розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на вирок Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Указаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Цим же вироком

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Донецька, мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні злочинних дій за попередньою змовою таких у м. Ясинуватій Донецької області за таких обставин.

06 лютого 2012 року близько 18:00 нетверезі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біля залізничної лікарні по вул. Шкільній, 7а відкрито викрали сумку ОСОБА_3, в якій знаходилися два мобільних телефони, гроші та особисті речі, заподіявши майнової шкоди на суму 2308 грн.

11 лютого 2012 року близько 18:30 вони біля будинків № 53 та № 64 по вул. Красного Октября відкрито викрали сумку ОСОБА_4 з двома мобільними телефонами, грошима та іншими особистими речами, заподіявши майнової шкоди на суму 2049,16 грн.

22 лютого 2012 року близько 19:00 вони біля будинків № 63 та № 64 по вул. Транспортній відкрито викрали сумку ОСОБА_5 з мобільним телефоном, грошима та іншими особистими речами, заподіявши майнової шкоди на суму 290 грн.

Крім того, 28 лютого 2012 року близько 20:00 ОСОБА_1 біля будинку № 6 мікрорайону "Центральний" відкрито викрав сумку ОСОБА_6 з мобільним телефоном, грошима та іншими особистими речами, заподіявши майнової шкоди на суму 5524 грн.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного покарання. При цьому стверджує, що суд під час розгляду справи порушив вимоги ст. 299 КПК 1960 року, оскільки засуджений ОСОБА_2 за епізодом грабежу від 28 лютого 2012 року не визнав, що у потерпілої було викрадено мобільний телефон. Крім того, прокурор у касаційній скарзі вказує, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 334 КПК 1960 року у вироку не зазначено мети і кваліфікуючих ознак злочину (за попередньою змовою групою осіб та повторно), а призначене покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК не відповідає вчиненому та особам засуджених унаслідок м'якості.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить залишити вирок місцевого суду без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 323 КПК 1960 року вирок суду має бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 цього Кодексу мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. У цій частині вироку викладається юридична кваліфікація злочину, за вчинення якого засуджується особа.

Проте засудивши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК за вчинення грабежів, суд у мотивувальній частині вироку не навів обов'язкових і кваліфікуючих ознак складу цього злочину.

Таким чином, з вироку не убачається, чому суд кваліфікував діяння засуджених за ч. 2 ст. 186 КК.

Це є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки виявлене порушення вимог КПК (1001-05) перешкодило суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок.

Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного засудженим покарання у зв'язку з безпідставним звільненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, то вони заслуговують на увагу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При чому покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та для попередження нових злочинів. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 334 КПК суд зобов'язаний мотивувати звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Суд не дотримався цих вимог кримінального та кримінально-процесуального законів. Зокрема, належним чином не врахував ступеня тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК (тяжкий, а не середньої тяжкості, як указано у вироку), способу і характеру його вчинення (щодо жінок, за попередньою змовою групою осіб, повторно та у стані алкогольного сп'яніння), кількості злочинних епізодів (три у ОСОБА_2 і чотири - у ОСОБА_1), кожен з яких має ознаки тяжкого злочину.

Не містить вирок суду і обґрунтування того, що саме свідчить про можливість виправлення засуджених без відбування покарання, але в умовах контролю за їх поведінкою.

Тому слід визнати, що суд не навів у вироку переконливих доводів стосовно можливості звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

З огляду на викладене вирок місцевого суду на підставі пунктів 1, 2, 3 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених.

Якщо за наслідками нового судового розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості обвинувачених осіб в інкримінованому їм злочині у тому ж обсязі, то звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним.