розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 03 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 травня 2012 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця і мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

За вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 вересня 2011 року близько 20:30 біля вхідних дверей до загальноосвітньої школи в с. Черче на ґрунті неприязних стосунків заподіяв ОСОБА_2 умисних легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного скасувати і закрити справу щодо нього за відсутністю події та складу злочину. При цьому стверджує, що: не вчиняв протиправних дій щодо потерпілого; висновки суду у вироку не відповідають фактичним обставинам справи, при розгляді справи суд не дотримався вимог ст. 22 КПК 1960 року, належно не дослідив матеріалів справи, що у підсумку потягло за собою невідповідність вироку суду вимогам ст. 323 КПК 1960 року.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілий просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення засудженого на підтримання касаційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним із дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, про що у вироку навів докладні мотиви згідно зі ст. 334 КПК 1960 року.

Зокрема, суд обґрунтовано поклав в основу вироку сукупність таких доказів, як: послідовні показання потерпілого ОСОБА_2 (котрий показав, що засуджений затиснув його між дверима школи, викручував руки, душив і наносив удари), свідка ОСОБА_3 (яка була свідком події та бачила, як засуджений притиснув потерпілого до дверей), свідка ОСОБА_4 (котра підтвердила наявність у потерпілого тілесних ушкоджень від дій засудженого); висновок судово-медичної експертизи, згідно з яким у потерпілого було виявлено легкі тілесні ушкодження, що могли бути отримані ним за обставин і в часовий період, указані у вироку.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про недопустимість висновку вищевказаної експертизи колегія суддів вважає безпідставними. Цей висновок відповідає вимогам кримінально-процесуального закону.

Крім того, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину свідчать і його показання, які у сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що 04 вересня 2011 року о 20:30 біля школи у потерпілого ОСОБА_2 стався конфлікт лише зі ОСОБА_1

Посилання ОСОБА_1 на порушення судом вимог ст. 22 КПК 1960 року суперечать змісту цієї норми процесуального закону, адже у ній всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи покладено лише на прокурора, слідчого й особу, яка провадить дізнання. Згідно зі ст. 16-1 КПК 1960 року функція суду - розгляд справи і створення необхідних умов для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав.

Усі ці доводи засудженого, а також доводи про неповноту й необ'єктивність судового розгляду, порушення процесуального та матеріального права, неналежну оцінку доказів обвинувачення, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, за апеляцією захисника засудженого ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року у своїй ухвалі навів відповідні аргументи.

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, воно відповідає вчиненому та особі засудженого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином, неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального, які б тягли за собою скасування судових рішень у справі, про що йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 03 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 25 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.