головуючого Слинька С. С.,суддів Наставного В. В., Дембовського С. Г.,за участю прокурора Матюшевої О. В.,засудженого ОСОБА_5розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 лютого 2013 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2011 року.

Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 03 березня 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого 05 квітня 2001 року за ч. 3 ст. 81, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 208, ст. 42 КК України 1960 року, ч. 1 ст. 185 КК України 2001 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, звільненого 20 січня 2005 року по відбуттю строку покарання,

засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_5 21 березня 2008 року приблизно о 13:00 разом з невстановленою слідством особою за попередньою змовою групою осіб, проникнувши до будинку АДРЕСА_1, викрали майно ОСОБА_8, спричинивши їй матеріальної шкоди на суму 25 750 грн.

Крім цього, 30 грудня 2008 року ОСОБА_5 разом із ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою приїхали в

смт Казанку Миколаївської області з метою викрадення чужого майна, де ОСОБА_7, знаючи про їх злочинний намір, та, повідомивши їм, що у ОСОБА_9 є велика сума грошей, показав де останній проживає.

Цього ж дня, ввечері ОСОБА_6, ОСОБА_5 та невстановлена слідством особа, обговоривши план розбійного нападу та узгодивши свої дії, незаконно увійшли до будинку АДРЕСА_2, де, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої і з використанням пістолету невстановленого виробництва, заволоділи грошима у сумі 50 000 грн, ножем та мобільним телефоном.

Ухвалою апеляційного суду цей вирок в частині засудження ОСОБА_7 змінено - його дії перекваліфіковано на ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. У решті цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України та призначити йому більш м'яке покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу, прокурора, яка просила судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України фактичні обставини справи, які були предметом перевірки та оцінки судів першої та апеляційної інстанції, перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Тому колегія суддів при розгляді касаційної скарги засудженого на оскаржувані судові рішення, виходить із фактичних обставин справи, установлених рішеннями суддів першої та апеляційної інстанції.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_5, з якими погоджується і колегія суддів, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином умотивували у постановлених ними судових рішеннях. Ці висновки підтверджені доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили, що дало їм можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені зазначених у вироку злочинів.

Твердження засудженого про те, що його дії за епізодом з потерпілою ОСОБА_10 підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки умислу на вчинення розбою у нього не було і він не приймав участі у нападі на потерпілу є неспроможними.

Такі твердження спростовуються показаннями ОСОБА_6 та самого ОСОБА_5, які узгоджуються між собою та іншими матеріалами справи, є послідовними та логічними.

Зокрема, відповідно до цих показань ОСОБА_5 разом із ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою перед вчиненням злочину, прийшовши в домоволодіння, на яке їм вказав ОСОБА_7 як на таке, у власників якого є значна сума грошей, впевнившись, що у будинку є жінка, надягнули маски, виготовлені ними ж з рукавів светра, для того, щоб приховати свої обличчя, після чого незаконно проникли до будинку, де застосовуючи до потерпілої психічне насильство заволоділи її майном.

Ці показання засуджених протягом досудового та судового слідства у судах першої та апеляційної інстанції були послідовними та незмінними, відображені у протоколах їх допиту та в протоколах судових засідань районного та апеляційного судів, на які засуджений не подавав своїх зауважень щодо їх неправильності чи неповноти.

Враховуючи наведене, а також спрямованість умислу

ОСОБА_5 при вчинення злочинного діяння щодо ОСОБА_10, узгодженість дій співучасників, розподіл ролей між засудженими, чітке усвідомлення ОСОБА_5, що в будинку знаходяться люди, дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 187 КК України як вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я в момент нападу, з проникненням у житло.

Призначене ОСОБА_5 покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також повністю відповідає положенням ст. 65 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою зміну чи скасування судових рішень, у справі не виявлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (1001-05) , колегія суддів

вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від

03 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.