головуючого Литвинова О.М.,суддів:Кульбаби В.М., Швеця В.А.,за участю прокурора Матюшевої О.В., розглянула 21 лютого 2013 року в судовому засіданні в м. Києві справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 6 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2012 року за його скаргою на бездіяльність прокуратури м. Києва, щодо неприйняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції зі скаргою від 18 січня 2012 року, в якій просив визнати протиправною бездіяльність прокуратури м. Києва щодо неприйняття рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України 1960 року, по його заяві від 16 травня 2011 року, в якій він просив порушити кримінальну справу проти посадовців Київської міської ради, відповідальних за виконання судових рішень, за ст. 382 КК України.

Печерський районний суд м. Києва 6 серпня 2012 року виніс постанову, якою скаргу ОСОБА_5 залишив без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2012 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі скаржник вказує на незаконність розгляду його зави про злочин на підставі Закону України «Про звернення громадян» (393/96-ВР) . Вважає, що залишення його скарги на бездіяльність прокуратури м. Києва без розгляду порушує його права. Просить постанову та ухвалу скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Відповідно до ст.ст. 110, 234, 236 КПК України 1960 року дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ст. 236 КПК України 1960 року до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, ст. 236-2, ст. 236-6, ст. 236-8 КПК України 1960 року передбачено розгляд судом скарг на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Згідно роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності, а згідно з п. 2 резолютивної частини даного рішення суду, скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) 1960 року.

Місцевий суд, залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_5 від 18 січня 2012 року на бездіяльність прокуратури м. Києва щодо неприйняття рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України 1960 року, по його заяві про злочин, у порушення вимог кримінально-процесуального закону, вказану вище скаргу по суті не розглянув, викладені у ній доводи не перевірив, належним чином не проаналізував, не дав їм об'єктивної оцінки та дійшов до передчасного висновку про те, що заява ОСОБА_5 від 16 травня 2011 року не містить ознак заяви про злочин, оскільки останній послався на об'єктивні обставини, які, на його переконання, свідчать про наявність в діях (бездіяльності) посадовців Київської міської ради, відповідальних за виконання судових рішень, складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Апеляційний суд із вказаними вище передчасними висновками місцевого суду погодився, крім того, помилково зазначив в ухвалі про те, що суди позбавленні права визнавати бездіяльність посадових осіб прокуратури незаконною чи неправомірною, або зобов'язувати їх вчиняти певні дії, оскільки це не передбачено кримінально-процесуальним законодавством України.

Тобто, суди першої і апеляційної інстанцій, як правильно зазначив касатор у своїй скарзі, порушили вимоги закону.

Таким чином, при постановленні рішень у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій були допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, тягнуть їх скасування з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно перевірити дотримання прокуратурою м. Києва вимог ст. 97 КПК України 1960 року та постановити законне і обґрунтоване рішення.