Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Медирент" (далі - ТОВ "НВП Медирент") звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 травня 2014 року № 0004972203 та № 0004982203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року у задоволенні позову ТОВ "НВП Медирент" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ "НВП Медирент" задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нову, якою позов ТОВ "НВП Медирент" задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 21 травня 2014 року № 0004972203 та № 0004982203.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні та в судовому засіданні представник позивача просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ДПІ та залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року.

Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30 квітня 2014 року за результатами перевірки відповідачем складено акт 162/1-26-50-22-03-22956058 про результати документальної позапланової перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків: ТОВ "Гранд-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30523953), ТОВ "Юнітех+" (код ЄДРПОУ 3205597), ПРАТ "Київстар" (код ЄДРПОУ 21673832), ТОВ "Українська незалежна інноваційна консалтингова компанія" (код ЄДРПОУ 37480141) за період з 1 листопада 2011 року по 30 листопада 2013 року (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 689 273 грн. та порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за загальну суму 656 141 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року:

- № 0004982203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 860 657 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 689 273,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 171 384,00 грн.

- № 0004972203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 820 178 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 656 141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 037,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем реальності господарських операцій з його контрагентами та з того, що складені первинні документи не відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем надано докази, що підтверджують факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентами, а висновки податкового органу про нікчемність укладених угод є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України (2755-17) .

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Первинні документи оформлені належним чином, підписані сторонами договору, скріплені печатками, мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, ані відповідачем, ані судом апеляційної інстанції не встановлено.

Суд першої інстанції залишив поза увагою частину другу статті 71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Посилання податкового органу в акті перевірки на положення статті 234 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року - без змін.