головуючого Орлянської В.І.,суддів Франтовської Т.І., Суржка А.В.,за участю прокурора Парусова А.М.,засудженого ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні 17 січня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2012 року засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2008 року за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 1 місяць, звільнений від відбування покарання умовно-достроково на 1 рік 9 місяців;

- за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 визначено покарання за сукупністю вироків шляхом часткового складання призначеного покарання та невідбутої частини покарання призначеного вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2008 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці.

Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України скасовано.

Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначеного покарання та невідбутої частини покарання призначеного вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2008 року остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1, відбуваючи покарання та маючи не зняті та не погашені судимості вчинив новий злочин за таких обставин.

6 квітня 2012 року приблизно об 11 год., ОСОБА_1, знаходячись біля будинку № 27 по вул. Генерала Карпенко в м. Миколаєві, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, підійшов до ОСОБА_3 та відкрито викрав його мобільний телефон із сім-картою, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на суму 560 грн., після чого з місця скоєння злочину зник та розпорядився викраденим на власний розсуд.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про пом'якшення призначеного йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Посилається на те, що апеляційний суд не врахував конкретні обставини справи, які були враховані судом першої інстанції, та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу засудженого, що в сукупності на його думку, є обставинами для пом'якшення призначеного покарання. Просить судове рішення апеляційної інстанції щодо нього змінити, та призначити більш м'яке покарання.

В касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 порушує питання про пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання та просить при призначенні йому покарання застосувати ст. 69 КК України, посилаючись при цьому на те, що засуджений повністю розкаявся у вчиненому, потерпілому повернуто викрадений телефон та він немає до засудженого претензій. Вказує при цьому, що судом не було враховано ту обставину, що ОСОБА_1 вчинив злочин внаслідок збігу скрутних сімейних обставин та має на утриманні неповнолітню дитину.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Парусова А.М., який заперечував проти задоволення касаційних скарг, думку засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційні скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених в судовому засіданні доказах та в касаційних скаргах не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України, у мотивувальній частині обвинувального вироку повинно бути викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду.

Зі змісту вироку убачається, що суд, відповідно до вимог названої норми закону, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, мотиви його вчинення та обґрунтовано прийшов до висновку, про те, що ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно.

Крім того, як убачається з вироку апеляційного суду, кримінальна справа розглядалась за апеляцією прокурора, в якій він порушував питання про скасування вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Згідно ст. 365 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах поданої апеляції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 378 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій в разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Задовольняючи апеляцію прокурора, суд, відповідно до ч. 2 ст. 378 КПК України, зазначив у своєму рішенні зміст вироку суду першої інстанції, в тому числі формулювання обвинувачення, вказавши при цьому, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого йому злочину за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах справи доказами та ніким не оскаржувався.

Що ж стосується доводів касаційних скарг засудженого та його захисника про порушення загальних засад призначення покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до ст. 372 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу (2341-14) , але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

Обґрунтовуючи свій висновок щодо призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі яке, він має відбувати реально, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше неодноразово судимий, вчинив злочин під час умовно-дострокового звільнення, та обставини, що пом'якшують покарання, у в тому числі і ті, на які посилається засуджений.

Таким чином, апеляційний суд, належним чином дослідивши та оцінивши докази у справі, дійшов правильного висновку про відсутність належних підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а також таким, яке не можна визнати невиправдано суворим, як про це зазначено у касаційних скаргах.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 332- 335, 378 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування судових рішень, не встановлено, тому касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів