Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О. В.,

суддів Сахна Р. І., Крещенка А. М.,

за участю прокурора Кравченко Є. С.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 січня 2013 року матеріали провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2012 року,

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до місцевого суду зі скаргою в порядку, передбаченому ст. 236 КПК 1960 року, в якій просили визнати протиправними дії Генерального прокурора України по неприйняттю рішення в порядку ст. 97 цього Кодексу та зобов'язати його прийняти рішення за їх заявою від 09 лютого 2010 року про порушення кримінальної справи щодо головного виконавця ОСОБА_6

Оскаржуваною постановою місцевий суд скаргу ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі - скаржники) на дії Генерального прокурора України залишив без задоволення. Копію заяви скаржників від 09 лютого 2010 року направив до Генеральної прокуратури України для перевірки та, за наявності до того підстав, прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК 1960 року.

Ухвалою апеляційного суду цю постанову залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та направлення матеріалів провадження на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує на те, що за заявою скаржників від 09 лютого 2010 року прокуратурою було проведено перевірку та скаржникам надано відповідь від 19 вересня 2011 року за № 05/2/3-8693-05 11 згідно з Законом України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР (393/96-ВР) «Про звернення громадян». Підстав приймати рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК 1960 року у прокуратури не було, так як заявники вказували на безпідставну відмову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 у прийнятті до провадження виконавчого листа по адміністративній справі та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 01 липня 2009 року № 2а-518/09/2470 виданого 02 жовтня 2009 року Чернівецьким окружним адміністративним судом про визнання протиправними дії заступника прокурора Чернівецької області у зв'язку з направленням позивачам (скаржниками) відповіді від 08 травня 2009 року за № 04/4-353-07 та зобов'язання прокуратуру Чернівецької області прийняти рішення за заявою позивачів (скаржників) від 24 квітня 2009 року в порядку, передбаченому

ст. 97 КПК 1960 року, тоді як оскарження таких дій регулюється Законом України «Про виконавче провадження» (606-14) . Натомість інших даних, які б указували на ознаки складу злочину в діях ОСОБА_6, заява скаржників не містила.

У запереченні на цю касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просять залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, котрий вважав касаційну скаргу обґрунтованою, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 236 КПК 1960 року до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтями 236-1 - 236-8 цього Кодексу передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 КПК України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 КПК України, ст. 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства в аспекті ст. 55 Конституції України (про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини, зворотну дію кримінального закону в часі) в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Положення ст. 97 КПК України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 КПК України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суду повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК (1001-05) 1960 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 лютого 2010 року скаржники звернулися до Генеральної прокуратури України із заявою щодо наявності в діях головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 ознаками складу злочину, передбаченого ст. 382 КК, навели для цього підстави.

Однак рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК 1960 року за вказаною заявою не приймалось, що не заперечується і прокуратурою.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що Генеральною прокуратурою України не забезпечено право скаржника на перевірку його заяви про злочин згідно вимог ст. 97 КПК 1960 року, та з метою забезпечення вказаного права копію заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скоєння злочину направив до Генеральної прокуратури України для перевірки та, за наявності до того підстав, прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК 1960 року.

Зі змісту касаційної скарги та матеріалів провадження за скаргою видно, що аналогічні твердження прокурор висловив і у своїй апеляції. Апеляційний суд обґрунтовано визнав їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, і ці висновки, з якими погодилася колегія суддів, належним чином мотивував у своєму рішенні.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни або скасування постановлених судових рішень, не встановлено.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (4651-17) , колегія суддів

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 23 березня

2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2012 року за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.