розглянула в судовому засіданні 15 січня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Хмельницької області та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області від 21 червня 2012 року щодо ОСОБА_3

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що

не має судимостей,

засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 520 грн. 60 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Кам'янець-Подільської міської лікарні № 1 в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого 1 421 грн. 60 коп.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 01 січня 2011 року в м. Кам'янець-Подільському Хмельницької області, знаходячись в громадському місці, разом із невстановленою досудовим слідством особою, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, і яке виражалось у зневажливому ставленні до громадського порядку, умисно, безпричинно нанесли декілька ударів руками та ногами в різні частини тіла ОСОБА_2, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Крім того, 01 січня 2011 року, ОСОБА_3, знаходячись за вищевказаною адресою, після вчинення хуліганських дій, діючи за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою, умисно, протиправно, проти волі ОСОБА_2, незаконно позбавив його волі, помістивши у багажне відділення автомобіля «Тойота Камрі», державний номерний знак НОМЕР_1, на якому відвіз до нічного клубу «Жара» по просп. Грушевського, 15, де в безсвідомому стані залишив останнього біля східців закладу.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно застосував до ОСОБА_3 ст. 75 КК України, не врахувавши в повній мірі те, що останнім було вчинено два злочини, групою осіб, частково визнав вину та фактично не розкаявся у вчиненому, не прийняв міри до повного відшкодування заподіяної шкоди. Також суд не врахував думку потерпілого щодо доцільності обрання суворого покарання.

Потерпілий ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_3 через істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості. Свої вимоги потерпілий мотивує тим, що місцевий суд прийняв неправильне рішення про знищення речових доказів по справі, оскільки матеріали справи щодо невстановленої досудовим слідством особи виділені в окреме провадження. Потерпілий у своїй скарзі посилається на відсутність у матеріалах справи початкових пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на те, що вирок суду винесено до закінчення процедури оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, заявлений по справі цивільній позов розв'язано не правильно, а протокол судового засідання сфальсифікований. Крім того, потерпілий вказує, що всупереч вимогам ст. 377 КПК України (1960 року) суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив доводи його апеляції та відповіді на них у своєму рішенні не надав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та представника потерпілого на підтримання поданих скарг, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 296 КК України, та правильність кваліфікації його дій прокурором та потерпілим у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 362 і 365 КПК України (1960 року) суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи апеляцій, у тому числі якщо для того є підстави - і шляхом проведення судового слідства. Усі доводи, що містяться в апеляціях, мають бути ретельно вивчені, проаналізовані з урахуванням наявних у справі та додатково поданих матеріалів з тим, щоб жодний довід не залишився нерозглянутим.

Згідно з вимогами ст. 377 КПК України (1960 року) у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов'язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення, і, якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, через які її визнано необґрунтованою, а доводи апелянта - безпідставними.

Однак судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року).

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

На підставі ст. 75 КК України звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з апеляційних скарг, прокурор та потерпілий просили скасувати вирок місцевого суду та постановити свій вирок, оскільки суд першої інстанції не врахував, що засуджений вчинив два злочини, за попередньою змовою групою осіб, частково визнав вину, не в повному обсязі відшкодував заподіяну шкоду, а також не врахував думку потерпілого про необхідність призначення реальної міри покарання.

Між тим, апеляційний суд відмовляючи прокурору та потерпілому в задоволенні їх апеляцій, не навів мотивів, з яких він визнав наведені у скаргах доводи необґрунтованими, а лише формально послався на врахування місцевим судом ступеню тяжкості вчинених злочинів та даних про особу винного.

З огляду на викладене ухвалу апеляційного суду не може бути визнано законною та обґрунтованою, а тому її слід скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно з дотриманням вимог закону перевірити усі доводи, викладені в апеляціях прокурора та потерпілого, за необхідності провести судове слідство та прийняти законне й обґрунтоване рішення. Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 в інкримінованих йому злочинах, то застосування інституту звільнення від відбування покарання, відповідно до ст. 75 КК України, слід вважати необґрунтованим.