розглянула в судовому засіданні 27 вересня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості відповідно до ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 серпня 2010 року в м. Харкові незаконно, без мети збуту виготовив особливо небезпечну речовину, яка містила метамфетамін (первитин), частину якої вжив, а іншу – помістив у медичний шприц та незаконно зберігав при собі до моменту, коли ця речовина була виявлена та вилучена працівниками міліції.

Крім того, 11 вересня 2010 року у м. Харкові ОСОБА_1 повторно, незаконно виготовив особливо небезпечну психотропну речовину, яка містила метамфетамін (первитин), та того ж дня збув 0,0032 гр. за 30 грн. ОСОБА_2

Крім того, ОСОБА_1 11 вересня 2010 року у м. Харкові повторно, незаконно збув 0,165 гр. особливо небезпечної психотропної речовини, яка містила метамфетамін (первитин), ОСОБА_3

Під час затримання у ОСОБА_1 працівниками міліції було виявлено та вилучено 0,152 гр. особливо небезпечної психотропної речовини, яка містила метамфетамін (первитин), яку він незаконно зберігав з метою збуту.

У касаційній скарзі прокурор порушував питання про скасування вироку та ухвали у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м’якості, просив справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги обґрунтовував тим, що суди при призначенні покарання засудженому безпідставно застосували ст. 69 КК України за наявності однієї лише однієї пом’якшуючої обставини – щирого каяття.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України в касаційному порядку не оспорюються.

Доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості злочинів та його особі внаслідок м’якості не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі, суд, як убачається з вироку, урахував як ступінь тяжкості вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК України віднесені до категорій середньої тяжкості та тяжкого злочинів, так і відсутність обставин, які обтяжують покарання, дані про його особу, обставини, які пом’якшують покарання: щире каяття, сприяння розкриттю злочинів.

Наведені вище дані про особу ОСОБА_1, наявність ряду обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, дали суду підстави дійти обґрунтованого висновку про можливість призначення йому більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, застосувавши ч. 1 ст. 69 КК України.

Таким чином, суд, призначивши ОСОБА_1 покарання, вимог ст.ст. 65 – 67 КК України (2341-14) не порушив. Призначене засудженому покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції прокурора, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, й правомірно визнав їх безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи тих істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.