розглянула в судовому засіданні 10 січня 2013 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2012 року.

Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що немає

засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності строком на 3 роки, та з конфіскацією Ѕ частини майна, належного засудженому на праві приватної власності.

На підставі ст. 54 КК України, ОСОБА_2 позбавлено звання старший лейтенант міліції.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2012 року вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Як встановив суд, ОСОБА_2, обіймаючи посаду начальника лінійного пункту міліції станції Первомайськ-на-Бузі Котовського лінійного відділу міліції УМВС України на Одеській залізниці, маючи звання старшого лейтенанта міліції, будучи в силу своїх повноважень представником влади, наділений владними повноваженнями в межах своєї компетенції відповідно до Закону України «Про міліцію» (565-12) та своїх функціональних обов'язків, виконуючи в інтересах ОСОБА_3 дії з виконанням свого службового становища, отримав від останнього хабара в сумі 8000 грн. за припинення перевірки факту виносу ОСОБА_3 з території рейко-зварювального поїзду 13 (надалі РПЗ-13) дев'яти залізних підкладок, та укриття цього факту від реєстрації за наступних обставин.

В кінці квітня на початку травня 2011 року, приблизно о 17 год. ОСОБА_2 виявив, що бригадир ремонтно-механічного цеху РЗП-13 ОСОБА_3 виніс з території підприємства 9 залізних рейкових підкладок у відсутності охорони. ОСОБА_2 при перевірці даного факту повідомив ОСОБА_3, що зобов'язаний зареєструвати злочин та передати інформацію в лінійний відділ міліції на станції Котовськ.

ОСОБА_3 з метою уникнути перевірки, запропонував засудженому припинити перевірку та вирішити питання іншим шляхом. ОСОБА_2 погодився на пропозицію ОСОБА_3, та повідомив останнього, що той повинен за вирішення питання передати йому хабар в сумі 8000 грн.

Того ж дня, на виконання досягнутої домовленості, ОСОБА_3 в автомобілі ВАЗ-2107, д.н.з. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, передав останньому 4000 грн. та повідомив, що більше грошей у нього немає.

Взамін передачі другої частини хабара засуджений запропонував ОСОБА_3 негласну співпрацю з працівниками міліції, на що останній погодився та написав з цього приводу розписку. При цьому ОСОБА_2 заявив ОСОБА_3, що якщо інформація яка для нього має інтерес надходити не буде, ОСОБА_3 повинен буде сплатити другу частину хабара.

10 серпня 2011 року, приблизно о 18 год. ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 4000 грн. в його службовому кабінеті, за адресою: вул. Революції, 15 в м. Первомайськ, після чого, засуджений був затриманий працівниками управління Служби Безпеки України в Миколаївській області.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи правильність кваліфікації дій та доведеність його вини, просить судові рішення по справі в частині призначення йому покарання змінити, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості. Вважає, що судом при призначенні покарання не були враховані обставини, які пом'якшують покарання. Просить змінити судові рішення щодо нього та призначити покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Крім того, захисник в касаційній скарзі вказує на однобічність і неповноту судового і досудового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, не підлягають.

Виходячи із встановлених у справі фактичних обставин вчиненого засудженим ОСОБА_2 злочину, його дії судом вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 67 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримані.

Доводи захисника про те, що вина засудженого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена, були перевірені судом та визнані непереконливими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами, які суд навів у своєму рішенні. У процесі вивчення матеріалів справи не було виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви в їх достовірності. Всі докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. Тому твердження захисника у скарзі про недоведеність вини засудженого в інкримінованому йому злочині та перекваліфікацію дій засудженого на ч. 1 ст. 190 КК України є необґрунтованими.

Що ж стосується доводів касаційної скарги засудженого про суворість призначеного йому покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про призначення засудженому покарання, суд у повній мірі дотримався вимог зазначеного закону.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання та попереднім місцем роботи характеризується позитивно. Також судом при призначенні покарання ОСОБА_2 враховано наявність обставин, що пом'якшують покарання засудженого, зокрема, щире каяття, повне визнання вини, наявність на утриманні вагітної дружини та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання в мінімальних межах санкції частини статті, за якою його визнано винним.

Апеляційний суд переглянув дану кримінальну справу в апеляційному порядку та виніс мотивовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 377 КПК України, якою визнав вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 законним і обґрунтованим, а призначене йому покарання таким, що в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України. При цьому, доводи апеляційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_2, належним чином перевірялись апеляційним судом та були мотивовано відхилені.

Підстав вважати призначене ОСОБА_2 покарання явно несправедливим внаслідок його суворості, про що зазначає засуджений в касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, касаційні скарги засудженого та захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційні скарги захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2012 року ОСОБА_2 залишити без зміни.