розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 січня 2013 року справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровсьої області від 25 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2012 року.

Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2011 року

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 (дев'ять) років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2012 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_8 і ОСОБА_6 визнані винними та засуджені за те, що перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, 13 травня 2010 року о 00 годин 15 хвилин, в АДРЕСА_1, ОСОБА_8, помітивши ОСОБА_9, що проходив поряд, напав на останнього з метою заволодіння його майном та, застосовуючи насильство, небезпечне для його життя і здоров'я, почав наносити численні удари потерпілому по тілу. В ході зазначених дій, до ОСОБА_8 приєднався ОСОБА_6, вважаючи, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виникла сварка та з метою заподіяння тілесних ушкоджень останньому, також почав умисно наносити удари ОСОБА_9, в результаті чого потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Після застосування вказаного насильства, ОСОБА_8 заволодів майном ОСОБА_9 на загальну суму 360 гривень.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати вирок та ухвалу судів в частині визнання ОСОБА_6 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і справу в цій частині направити на новий судовий розгляд. В обгрунтування своїх вимог вказує на те, що заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень підтверджується лише висновком експерта СМЕ № 234-Е від 09.07.2010 року, який на її думку, не узгоджується з іншими матеріалами справи. Зазначає, що в судовому засіданні захисники неодноразово зверталися з клопотанням про призначення повторної експертизи, однак остання не була призначена. Також, ОСОБА_5 не погоджується з покаранням, призначеним ОСОБА_6 та вважає його занадто суворим.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі, поданій в інтересах засудженого ОСОБА_8 також просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий судовий розгляд та при цьому, наводить доводи, що стосуються невідповідності висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи. Також, не погоджується з кваліфікацією дій його підзахисного та вважає, що в ході досудового та судового слідства не було отримано доказів заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 187 КК України. На думку захисника, мотивувальна частина вироку суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року (4651-17) ), оскільки в ній не наведено мотивів прийняття до уваги одних доказів та відхилення інших. Вказує на те, що апеляційний суд, в ході розгляду його апеляції залишив поза увагою ряд її доводів.

Крім того, ОСОБА_7 не погоджується з призначеним ОСОБА_8 покаранням внаслідок його суворості та вважає, що при його обранні судом не було враховано ряду обставин, що пом'якшують покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_5, яка просила скасувати судові рішення і справу направити на новий судовий розгляд, думку прокурора, який вважав, що підстав для задоволення касаційних скарг немає, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В скаргах, захисники не погоджуються з кваліфікацією дій засуджених, вважаючи, що їх необхідно перекваліфікувати, зокрема, ОСОБА_8 - з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 1 зазначеної статті та ОСОБА_6 - з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України, проте, обґрунтовуючи зазначені вимоги, оспорюють фактичні обставини справи, вказують на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року (4651-17) ), не віднесена.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи касаційних скарг, в тому числі щодо неправильності, на думку захисників, кваліфікації дій засуджених та необхідності проведення повторної експертизи, за своїм змістом аналогічні доводам апеляційних скарг захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11, поданих в інтересах ОСОБА_6, а також захисника ОСОБА_7, поданої в інтересах ОСОБА_8, належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовано залишені ним без задоволення.

Зокрема, стосовно доводів захисників про необхідність, на їх думку, проведення повторної судово-медичної експертизи по справі в ухвалі зазначено, що оскільки ступінь тяжкості заподіяних потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень підтверджується висновками проведеної не лише основної експертизи, а і додаткової, правильність та об'єктивність яких, у суду сумнівів не викликають, а тому необхідності проведення повторної експертизи в даному випадку немає. З наведеним висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів та вважає, що його ухвала, за своїм змістом, повністю відповідає вимогам ст. 377 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року (4651-17) ), в ній правильно викладено суть апеляцій, надано детальний аналіз доказів та наведені докладні мотиви прийнятого рішення, а також зазначено підстави, через які подані апеляції залишено без задоволення.

Призначене ОСОБА_8 та ОСОБА_6 покарання є справедливим та таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України. При визначенні його міри, судами враховано як ступінь тяжкості вчиненого кожним із них злочину, так і дані, що характеризують особи винних, а також інші обставини, у тому числі і ті, про які вказують захисники у своїх скаргах, а тому підстав для скасування чи зміни судових рішень в цій частині немає.

Отже, колегія суддів вважає, що судами першої й апеляційної інстанції не допущено порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, а тому підстав, передбачених ст. 398 КПК України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року (4651-17) ) для скасування цих рішень за доводами касаційних скарг захисників немає.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 року (в редакції закону від 18.09.2012 року) та п. п. 11, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів,

касаційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Марганецького міського суду Дніпропетровсьої області від 25 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2012 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_6 - без зміни.