розглянула в судовому засіданні 10 січня 2013 року в м. Києві матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до районного суду зі скаргою, в якій просили визнати неправомірними дії Генеральної прокуратури України та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою районного суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляцію, в якій просили постанову Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року скасувати та постановити нове рішення, яким визнати незаконними дії Генеральної прокуратури України в частині відмови розгляду їх заяв про злочин в порядку ст. 97 КПК України, зобов'язати ГПУ розглянути заяви про злочин у порядку ст. 97 КПК

України, направити на їх адресу винесені за результатами розгляду постанови завірені належним чином.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2012 року постанова Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року залишена без зміни, а апеляція ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без задоволення.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушують питання про скасування постановлених по справі судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки вважають прийняті судові рішення необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Парусова А.М., який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 236 КПК України до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, ст. 236-2, ст. 236-6, ст. 236-8 КПК України передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Однак, відповідно до роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) .

Разом з тим, для перевірки судом законності будь-якого рішення, дії чи бездіяльності прокуратури заявнику необхідно вказати, з чим саме він не погоджується, яку саме (номер, дату) подану заяву та про що не розглянула прокуратура, не провела перевірку та не надала відповідь, або не прийняла рішення згідно до вимог КПК України (1001-05) .

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, прийнявши до розгляду скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді їх заяв про виконання рішення суду від 20 січня 2003 року про подачу заяви до прокуратури для встановлення наявності, комплектності майна, виконав вимоги ст. 55 Конституції України. В судовому засіданні районним судом було встановлено, що заяви скаржників було розглянуто не в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України, оскільки зазначений порядок вирішення звернень стосується виключно заяв про вчинення злочинів.

Зі змісту скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що скаржники вказували на те, що всі зазначені в скаргах докази вони нададуть в судове засідання. Проте, жодних доказів на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, а суд проаналізувавши зміст поданих скарг, прийшов обґрунтованого висновку, що вказані в них обставини не могли бути приводом для проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України, оскільки в них міститься лише незгода з відповідями органів прокуратури.

Разом з тим, судом не встановлено під час розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-яких порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, оскільки, судом обґрунтовано зазначено, що у разі відсутності в заяві чи повідомленні даних, які б свідчили про ознаки злочину то за результатами їх розгляду прийняття процесуального рішення не є обов'язковим. Крім того, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочин, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

За результатами апеляційного розгляду справи рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Апеляційний суд ретельно розглянув доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, правильно визнав їх необґрунтованими та вмотивував свої висновки в ухвалі, зміст якої відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуваних ними судових рішень - без зміни.

При перевірці матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального закону, що є безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року, якою залишено без задоволення їх скаргу на визнання неправомірними дії Генеральної прокуратури України та стягнення матеріальної та моральної шкоди, та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 травня 2012 року залишити без зміни.