Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.

суддів Швеця В.А.,Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.

розглянула в судовому засіданні 10 січня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2012 року.

Вироком Томашівського районного суду Вінницької області від 22 червня 2012 року,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

не судимого,

- за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 років позбавлення волі, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання та призначено іспитовий строк 3 роки.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2012 року, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано. Цим вироком призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 286 КК України 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

ОСОБА_1, визнано винним у тому, що він 22 листопада 2010 року, на автодорозі Вінниця - Немирів намагався зґвалтувати потерпілу ОСОБА_2, яку, як пасажира, підвозив власним автомобілем. Злочинні дії не довів до кінця, оскільки потерпіла вчинила опір. З метою захисту під час руху автомобіля потерпіла відкрила двері та покликала на допомогу перехожих. Висунувшись із салону авто, намагалась добитись зупинки.

Водій ОСОБА_1 в порушення безпеки руху, п. п. 1,5, 12,3 ПДР (1306-2001-п) продовжив керувати автомобілем при відкритих дверях та небезпечному положенні пасажира.

У результаті таких дій потерпіла випала з автомобіля, отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кістки ноги зі змішенням.

У касаційній сказі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про зміну вироку апеляційного суду, через неправильну кваліфікацію злочину за ч. 2 ст. 286 КК України. Стверджує, що потерпіла отримала тілесні ушкодження не в результаті порушення ПДР (1306-2001-п) , а тому, що за власною ініціативою покинула автомобіль під час руху. Вважає, що його дії належить кваліфікувати за ст. 128 КК України.

Заслухавши доповідача, прокурора, який заперечив доводи касаційної скарги, однак вважав недоведеною вину засудженого у незакінченому замаху на зґвалтування, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у замаху на зґвалтування потерпілої за викладених у вироку обставин не заперечується у скарзі. Він підтверджується сукупністю доказів, яким суд дав належну оцінку.

Зокрема із показань потерпілої вбачається, що засуджений неодноразово погрожував насильно вступити у статеві зносини. Після зупинки автомобіля насильно заштовхав її у салон, де продовжив психічне насильство.

ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_2, знайомий засудженого та одночасно пасажир автомобіля, який був очевидцем події, підтвердили, що засуджений тривалий час домагався потерпілої.

Наведені докази наряду з обставинами та обстановкою вчинення злочину, яким судом дана належна оцінка спростовують доводи прокурора у суді касаційної інстанції про недоведеність вини засудженого ОСОБА_1 у замаху на зґвалтування потерпілої.

Доводи засудженого про недоведеність вини у порушеннях ПДР (1306-2001-п) , що призвели до спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, перевірялись судом та не знайшли свого підтвердження.

Із показань потерпілої ОСОБА_2 вбачається, що після неодноразових домагань зі сторони ОСОБА_1 вступити у статеві зносини, вона перебувала у вкрай стривоженому стані, намагалась змусити водія зупинитись та намагалась покликати перехожих на допомогу. Для цього відкрила двері, висунулась із салону автомобіля.

Незважаючи на небезпеку для пасажира водій не зупинився, а продовжив рух автомобіля, що призвело до падіння потерпілої.

Засуджений ОСОБА_1 визнав, що продовжував рух автомобіля, незважаючи на наявність аварійної ситуації.

Його доводи про те, що аварійну ситуацію створила потерпіла не заслуговують на увагу.

Оцінюючи докази, суд обґрунтовано виходив з того, що саме від злочинних дій засудженого бажала убезпечитись потерпіла. З цією метою вона намагалась зупинити автомобіль та покликати на допомогу перехожих.

У свою чергу водій, порушуючи правила безпеки руху, не зупинив автомобіль, що призвело до названих наслідків.

Злочинні дії винного правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 15, ч.1 ст. 152 КК України та за ч. 2 ст. 286 КК України.

Покарання призначене ОСОБА_1 у межах санкції статей закону, з урахуванням ступені тяжкості злочинів, даних про його особу, обставин справи, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Підстави для скасування чи зміни вироку, передбачені ст.ст. 370- 372 КПК України по справі відсутні.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (4651-17) , колегія суддів,

касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.