Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі

головуючого Орлянської В.І., суддів Франтовської Т.І., Беха М.О., за участю прокурора Лисого С.Л.,

розглянула в судовому засіданні 23 січня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2012 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 6 вересня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців,

за ч. 3 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та покладено обов'язки передбачені п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2013 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що він 7 вересня 2012 року, приблизно о 13 годині 30 хвилин з метою викрадення чужого майна зайшов до під'їзду будинку АДРЕСА_1, відкрив вхідні двері цієї квартири за допомогою заздалегідь приготовлених предметів. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 проник до зазначеної квартири, з якої таємно викрав DVD диски у кількості 10 штук, загальною вартістю 250 гривень. Після цього, утримуючи викрадене майно при собі в поліетиленовому пакеті, направився до виходу з квартири, і в цей час був помічений потерпілою ОСОБА_2, яка піднімалась сходами та запитала ОСОБА_1, що він робить у її квартирі. На що, останній зрозумівши, що злочин став очевидним для потерпілої, утримуючи при собі викрадене майно почав тікати з місця злочину, однак невдовзі був затриманий.

В касаційній скарзі прокурор, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 186 КК України, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, просить судові рішення щодо засудженого скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Також вказує на безпідставне звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Лисого С.Л., який підтримав касаційну скаргу частково та просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про вчинення ОСОБА_1 злочину за зазначених у вироку обставин, та кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 186 КК України в касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно зі ст. 65 КК України покарання призначається, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Призначене особі покарання має бути необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд зазначив, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, врахував його позитивну характеристику за місцем проживання, повне визнання своєї вини та відшкодування завданих злочином збитків.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд цих вимог не дотримався, належним чином не врахував суспільну небезпечність та корисливий мотив вчиненого засудженим злочину, та те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння злочину передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не може вважатись законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 377 КПК України в редакції 1960 року, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Проте, апеляційний суд ці вимоги процесуального закону належно не виконав, переконливих мотивів прийнятого рішення не навів, і не зазначив підстави, з яких визнав доводи скарги прокурора про незаконність звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги прокурора, через неправильне застосування судом апеляційної інстанцій кримінального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. За таких обставин судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 398 КПК України, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи, у разі визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, суду слід призначити покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з того, що застосування до засудженого інституту звільнення від покарання слід вважати необґрунтованим внаслідок м'якості.

Керуючись статтями 394 - 396, 398 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.