розглянула в судовому засіданні 31 січня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 21 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, судимого

15 листопада 2010 року Мукачівським

міськрайонним судом Закарпатської області

за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки

позбавлення волі, звільненого від відбування

покарання з випробуванням з іспитовим

строком 2 роки 6 місяців,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 постановлено виконувати самостійно.

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянку України, не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено її від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на неї обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вирок суду щодо ОСОБА_2 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалися.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними та засуджені за те, що вони 31 січня 2011 року о 17 год. за попередньою змовою між собою, шляхом вільного доступу проникли на дачну ділянку дачного масиву "Павлова гора", належну ОСОБА_3, звідки таємно викрали майно потерпілого, завдавши йому матеріальної шкоди на загальну суму 323,70 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просив справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 71 КК України не приєднав засудженому ОСОБА_1 повністю чи частково невідбуте покарання за попереднім вироком. Крім того, прокурор вважав безпідставним застосування судом ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_1 та визнання пом’якшуючих обставин. А також зазначив, що апеляційний суд не усунув зазначені помилки, допущені судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Доводи прокурора, наведені в касаційній скарзі, про неправильне застосування кримінального закону при призначенні засудженому ОСОБА_1 покарання, а саме ст. 71 КК України, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, суд, як убачається з вироку, урахував як ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України віднесений до категорії злочинів середньої тяжкості, відсутність обставин, які обтяжують покарання, так і обставини, які пом’якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також дані про його особу, зокрема, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, вчинення злочину в період іспитового строку, позитивні характеристики за місцем проживання, а також незначну вартість викраденого та його цінність для потерпілого.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає призначене засудженому ОСОБА_1 покарання справедливим, підстав для зміни судових рішень через суворість призначеного покарання не вбачає.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції прокурора, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, й правомірно визнав їх безпідставними.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 21 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.