Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 вересня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора АР Крим на вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 13 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_5

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 13 січня 2011 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 07.05.2007 року на 4 роки позбавлення волі, звільненого постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 04.03.2009 року у зв'язку із заміною невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі на виправні роботи строком на 1 рік 10 місяців 8 днів з відрахуванням у доход держави 20 % заробітку, засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України на 1 рік обмеження волі, за ч.2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 визначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71, 72, ч.6 ст. 82 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання, призначене постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 04.03.2009 і визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 2 років 3 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 15 березня 2011 року вирок щодо засудженого залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи засудженим вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07.05.2007 року на 4 роки позбавлення волі і звільненим постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 04.03.2009 у зв'язку із заміною невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі на виправні роботи строком на 1 рік 10 місяців 8 днів із відрахуванням у доход держави 20 % заробітку, відповідно до наказу від 30.04.2009 прийнятий на роботу до ЧП "Ярдим" у м. Сімферополі на посаду контролеру, у період з 01.08.2009 по 27.08.2009 не з’являвся на роботу без поважних причин, чим ухилявся від виправних робіт. У зв'язку з цим 27.08.2009 року він був звільнений з посади за прогули.

Також він же, 24 листопада 2009 року, близько 17.00 години, з метою заволодіння грошовими коштами шляхом шахрайства, на вул. Куйбишева у м. Сімферополі, запропонував ОСОБА_6 придбати у нього за 700 грн. ноутбук, отримавши грошові кошти, не маючи наміру їх повертати, зник з місця злочину.

У зміненій касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 в частині його засудження за ч. 2 ст. 389 КК України і закриття справи за цією статтею, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Свої доводи обґрунтовує тим, що суд безпідставно засудив ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 389 КК України, оскільки останній до покарання у виді виправних робіт не засуджувався, а зазначений вид покарання йому було замінено на підставі ст. 82 КК України, а тому в діях засудженого відсутня об'єктивна сторона складу цього злочину.

Заслухавши доповідь, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виходячи зі змісту ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З цією метою законом передбачено, зокрема, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням за умови, якщо засуджений став на шлях виправлення. Заміна покарання на більш м'яке може застосовуватися тільки судом, що передбачено ст. 74 КК України. Заміна покарання більш м'яким є похідним від засудження особи за вчинення злочину і визначення їй покарання.

Відповідно до вимог Кримінального та Кримінально-виконавчого законодавства України, правовий статус засуджених до покарання у виді виправних робіт і засуджених, яким в установленому законом порядку замінено невідбуту частину покарання у виді обмеження або позбавлення волі на покарання у виді виправних робіт, є однаковими.

Згідно з вимогами ст. 4 Кримінально-виконавчого кодексу України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закони України про амністію та акт помилування. Тобто, незалежно від того, яким судовим рішенням призначено особі виправні роботи - вироком суду чи постановою суду в порядку заміни невідбутої частини покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі на виправні роботи, ці судові рішення є обов'язковими для виконання.

Частиною 5 ст. 46 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 КК України.

Принципи невідворотності виконання і відбування покарань та рівності засуджених перед законом закріплено у ст. 5 зазначеного Кодексу.

За однаковими правилами, передбаченими ст. 81 КК України, до цих двох категорій засуджених може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді виправних робіт, що передбачено ч. 5 ст. 82 КК України.

Однаковими є й наслідки вчинення цими категоріями засуджених нового злочину під час відбування ними покарання у виді виправних робіт( ч. 6 ст. 82 КК України).

Однаково обчислюються і строки погашення судимості - з дня відбуття покарання у виді виправних робіт ( ч. 4 ст. 90 КК України).

Таким чином, і наслідки ухилення від відбування виправних робіт цими особами також однакові.

З огляду на викладене, зазначені вище особи - як ті, яким виправні роботи призначені вироком суду, так і ті, яким покарання замінено на виправні роботи постановою суду в порядку ст. 82 КК України, є особами, засудженими до виправних робіт.

Мотивуючи касаційну скаргу, прокурор не врахував, що після заміни покарання статус ОСОБА_5 не змінився і він продовжував залишатися засудженою особою, якій лише замінено невідбута частина призначеного покарання на більш м’який вид покарання.

Тому, ОСОБА_5 слід вважати правильно засудженим за ухилення від відбування виправних робіт, оскільки такий вид покарання йому було визначено постановою суду в порядку виконання вироку, яким його визнано винним і засуджено з призначенням покарання.

Винність ОСОБА_5 у вчиненні цього злочину підтверджена сукупністю зібраних по справі, вірно оцінених та обґрунтовано покладених судом в основу вироку доказів. Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи про незаконність судових рішень є необґрунтованими, оскільки по справі встановлено, що засуджений знав про необхідність відбування кримінального покарання у виді виправних робіт і, будучи працевлаштованим, умисно ухилився від відбування цього покарання. Тобто в його діях є об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги, тому керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України,

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 13 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.