розглянула в судовому засіданні 24 січня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 3 грудня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 7 червня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 5 червня 2009 року приблизно о 8 год. 00 хв. на землях Таіровської сільської Ради Овідіопольського району Одеської області, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті з’ясування особистих відносин з ОСОБА_3 під час бійки, з метою умисного протиправного позбавлення життя останнього, наніс ножем потерпілому удар в область грудей, а також удар в область правого плеча, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння. При цьому смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від волі ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 був своєчасно доставлений до Іллічівської міської лікарні, де йому було надано необхідну медичну допомогу.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 просив змінити судові рішення через істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, неповноту та необ’єктивність досудового та судового слідства, перекваліфікувавши дії його підзахисного зі ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 128 КК України та звільнивши від кримінальної відповідальності на підставі ст. 7 КПК України. Свої вимоги захисник мотивував тим, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 323, 334 КПК України, а ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням ст. 377 КПК України, матеріали кримінальної справи не містять доказів вини ОСОБА_2 в інкримінованому злочині, крім того, під час досудового слідства було порушено право засудженого на захист.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_2 вказав аналогічні до доводів захисника підстави, через які не погодився з постановленими щодо нього судовими рішеннями та просив їх змінити, перекваліфікувавши його дії на ст. 128 КК України. Крім того, ОСОБА_2 зазначив про відсутність у нього прямого умислу на вбивство потерпілого, нанесення ножового поранення останньому під час захисту від неправомірної поведінки потерпілого та свідка ОСОБА_4 і безпідставне неприйняття до уваги цих обставин судами першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1 та засудженого на підтримання поданих скарг, пояснення прокурора із запереченнями проти скарг, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Не вдаючись у розгляд питання про доведеність вини засудженого та про відповідність обраного йому покарання, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив обвинувальний вирок з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.

Згідно зі ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного з засуджених, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи з зазначенням ознак об’єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак. У цій частині вироку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочинів, а потім докази в обґрунтування цих висновків.

Однак, як убачається з вироку суду, вказаних вимог закону судом дотримано не було.

Відповідно до діючого Кримінального кодексу України (2341-14) стаття 15 має три частини.

Проте, як видно з вироку, суд в порушення вимог зазначених законів, визнавши ОСОБА_2 виним у замаху на вбивство за ст. 15 – 115 ч. 1 КК України (2341-14) , припустився помилки у кваліфікації цих його дій і не вказав, за якою частиною статті 15 засуджено ОСОБА_2

Не дотримані також судом вимоги кримінально-процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів по справі. Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути викладені в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви в їх достовірності.

У вироку суду щодо ОСОБА_2 суд перерахував докази, коротко розкрив зміст лише їх частини, не зазначаючи, які обставини ними підтверджуються або спростовуються. Тобто суд в обгрунтування своїх висновків щодо винності засудженого не проаналізував докази в справі та фактично не дав їм ніякої оцінки.

Порушення вимог кримінально-процесуального закону, які допустив суд при розгляді справи щодо ОСОБА_2, є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність та обгрунтованість постановленного у справі вироку.

Апеляційний суд зазначені порушення закону при розгляді справи в апеляційному порядку не виправив, а тому судові рішення першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно повно й всебічно дослідити обставини справи, наявні докази, дати їм та доводам ОСОБА_2, висунутим на свій захист, в тому числі й у його та захисника касаційних скаргах, належну оцінку та постановити законне й обґрунтоване судове рішення, правильно кваліфікувавши дії ОСОБА_2 та призначивши йому покарання, яке б відповідало вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 3 грудня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 7 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.