розглянула в судовому засіданні 24 квітня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 24 січня 2012 року.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого,

що не має судимостей,

засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

24 січня 2012 року Апеляційний суд Волинської області за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, скасував вказаний вирок в частині призначеного покарання та постановив свій вирок, за яким ОСОБА_2 призначив покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він у кінці грудня 2009 року в невстановлений досудовим слідством час, перебуваючи на території ТзОВ «Солідарність» по вул. Ковельській, 9 в м. Луцьку, шляхом зловживання довірою, що виразилося в повідомленні неправдивих відомостей про можливість продажу автомобіля, завідомо не маючи наміру на повернення його або ж коштів від реалізації останнього, заволодів автомобілем марки «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав потерпілому ОСОБА_3, заподіявши останньому матеріальних збитків на суму 28 000 грн.

Крім того, ОСОБА_2 повторно, шляхом зловживання довірою, з лютого 2010 року по квітень 2011 року заволодів коштами потерпілих ОСОБА_4 в сумі 18 000 грн., ОСОБА_5 - 23744 грн., ОСОБА_6 - 14306 грн., ОСОБА_7 - 10 000 грн., ОСОБА_8 - 3416 грн., ОСОБА_3 - 120 000 грн., ОСОБА_9 - 3 000 грн., ОСОБА_10 - 4 000 грн., ОСОБА_11 - 25 000 грн., ОСОБА_12 - 20 930 грн. 02 коп.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування вироку апеляційного суду через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості, просив направити справу на новий апеляційний розгляд. Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, не в повній мірі врахував кількість вчинених ним епізодів, невідшкодування значної суми збитків, думку потерпілих про застосування суворого покарання, у зв'язку з чим призначене засудженому покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

Захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 у касаційній скарзі просив змінити вирок апеляційного суду через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів і особі засудженого внаслідок суворості та призначити його підзахисному покарання з застосуванням ст. 75 КК України. Свої вимоги захисник обґрунтував тим, що апеляційний суд недостатньо врахував наявність на утриманні засудженого малолітньої дитини, яка має незадовільний стан здоров'я, та скрутне фінансове становище його сім'ї.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просив скасувати вирок апеляційного суду через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та його особі внаслідок суворості та залишити покарання, призначене судом першої інстанції. Свої вимоги засуджений мотивував тим, що апеляційний суд не врахував часткове відшкодування завданих збитків, дані про його особу, сімейний стан. Крім того, на думку засудженого ОСОБА_2, апеляційним судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_13 про часткове відшкодування ОСОБА_3 заподіяних збитків та не перевірено його ( засудженого ) показання про те, що розписка потерпілому на суму боргу в 120 тис. грн. була написана під тиском потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги та із запереченнями проти скарг захисника та засудженого, пояснення захисника ОСОБА_1 на підтримання поданої ним і засудженим скарг і з запереченнями проти скарги прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, які містили касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України учасниками процесу в касаційних скаргах не оспорюються.

Щодо доводів у касаційних скаргах прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання вимогам закону внаслідок його м'якості, а захисника та засудженого - внаслідок суворості, то вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, апеляційний суд, як вбачається з вироку, врахував суспільну небезпечність вчиненого, кількість епізодів злочинних дій ( 12 ), відсутність обставин, які обтяжують покарання, та наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, часткове відшкодування шкоди, а також дані про його особу, зокрема те, що він вперше притягувався до кримінальної відповідальності, посередньо характеризувався за місцем проживання, мав на утриманні малолітню дитину.

Таким чином, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, вимог статей 65 - 67 КК України не порушив. Призначене ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його невиправдано м'яким чи надмірно суворим, як про це зазначено у касаційних скаргах прокурора, захисника та засудженого, колегія суддів не знаходить.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання засудженого ОСОБА_2 на неповноту проведеного апеляційного розгляду, оскільки апеляційний суд перевірив вирок суду першої інстанції в межах поданої апеляції з дотриманням вимог ст. 365 КПК України.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_1 і засудженого залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 24 січня 2012 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.