розглянула у судовому засіданні 19 січня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 25 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 8 грудня 2010 року.

Вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 25червня 2010 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

визнано винною та засуджено за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, повязані зі зберіганням, розпорядженням товароматеріальними цінностями та здійснення контролю за зберіганням, розпорядженням товароматеріальних цінностей строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладанням на неї обовязків, передбачених п. п. 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

Також вироком суду вирішені питання щодо речових доказів по справі

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винною у зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.

Так, за обставин встановлених судом і детально наведених у вироку, вжовтні 2002 року, лютому-березні та травні-липні 2003 року, в Пологівському і Чернігівському районах Запорізької області ОСОБА_1, будучи службовою особою головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкової міліції Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції (МДПІ) в Запорізькій області, діючи умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, з метою незаконного отримання грошових коштів, замість звернення у власність держави, реалізувала голові правління закритого акціонерного товариства (ЗАТ) «Пологівський агрошляхбуд» ОСОБА_2 десять тон і громадянину ОСОБА_3 сто двадцять тон безхазяйного майна, описаного в офіційних документах як «чорнов'яжучі» і «відходи коксохімічного виробництва (дьоготь)», на загальну суму 11.700 грн., що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Так у вересні та жовтні 2002 року співробітниками Пологівської МДПІ в Запорізькій області на території колишнього заводу будівельних матеріалів у селі Чапаївка Пологівського району і території колишнього асфальтобетонного заводу на станції Стульнево Чернігівського району Запорізької області було виявлено безхазяйне майно. За своїми фізико-хімічними властивостями, вказане безхазяйне майно було описане в офіційних документах як «чорнов'яжучі» і «відходи коксохімічного виробництва(дьоготь)».

Відповідно до вимог пункту 3 Посадової інструкції головного державного податкового ревізора-інспектора податкової міліції Пологівської МДПІ в Запорізькій області, а також пунктів 1, 3-6, 7, 8, 14, 15, 16, 24 Інструкції Міністерства фінансів України №112 від 17 грудня 1987 року (v0112201-87) про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна, виявлене безхазяйне майно підлягало опису, обліку та поверненню у власність держави.

ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, зловживаючи своїм службовим становищем, замість повернення безхазяйного майна у власність держави, в приміщенні ЗАТ «Пологівський агрошляхбуд», розташованого в с. Пологи Пологівського району Запорізької області, запропонувала голові правління цього товариства ОСОБА_2 придбати за готівку десять тон безхазяйного майна, описаного в офіційних документах як «чорнов'яжучі», за ціною 50 грн. за одну тону. Зазначене безхазяйне майно знаходилося на території колишнього заводу будівельних матеріалів у селі Чапаївка Пологівського району Запорізької області. ОСОБА_2, знаючи ОСОБА_1 як працівника Пологівської МДПІ в Запорізькій області, будучи необізнаним про її злочинний намір, з метою доставки десяти тон безхазяйного майна до ЗАТ «Пологівський агрошляхбуд» направив до села Чапаївка Пологівського району Запорізької області водія цього закритого акціонерного товариства ОСОБА_4 на автомобілі ЗІЛ-130 державний номер 24-10 ЗПО, що перебував на обліку у цьому підприємстві.

У жовтні 2002 року ОСОБА_4 у селі Чапаївка Пологівського району Запорізької області в присутності ОСОБА_1, будучи необізнаним про її злочинний намір, залив у вищезазначений транспортний засіб десять тон безхазяйного майна, описаного в офіційних документах як «чорнов'яжучі», і доставив його на ЗАТ «Пологівський агрощляхбуд».

Після проведеного відвантаження ОСОБА_2 у жовтні 2002 року в своєму робочому кабінеті передав безпосередньо ОСОБА_1 за вивезені ним десять тон вказаного безхазяйного майна 500 грн. готівкою, яку ОСОБА_1 не оприбуткувала, в доход держави не обернула, а незаконно привласнила.

Також у лютому та червні 2003 року ОСОБА_1, за аналогічних обставин, запропонувала ОСОБА_3 придбати за готівку сто двадцять тон безхазяйного майна, описаного в офіційних документах як «відходи коксохімічного виробництва (дьоготь)», за ціною 90 грн. за одну тону.

Зазначене безхазяйне майно знаходилося на території колишнього асфальтобетонного заводу на станції Стульнево Чернігівського району Запорізької області.

ОСОБА_3, знаючи ОСОБА_1 як працівника Пологівської МДПІ в Запорізької області, будучи необізнаним про її злочинний намір, з метою вивезення ста двадцяти тон безхазяйного майна і подальшої його реалізації до ПП «Фенікс» м. Пологи Пологівського району Запорізької області, направив до станції Стульнево Чернігівського району Запорізької області автомобіль КАМАЗ, який належав селянсько-фермерському господарству «Мирон», державний номер НОМЕР_1 під керуванням водіїв ОСОБА_5 і ОСОБА_6

У лютому-березні та травні-липні 200З року ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, в присутності ОСОБА_1, будучи необізнаними про злочинний намір останньої, зі станції Стульнево Чернігівського району Запорізької області вивезли вказаним автомобілем сто двадцять тон безхазяйного майна, описаного в офіційних документах як «відходи коксохімічного виробництва (дьоготь)» і доставили це майно до ПП «Фенікс».

У лютому та червні 2003 року ОСОБА_3 у службовому кабінеті ОСОБА_1, а також на території станції Залізнична Гуляйпільського району Запорізької області, передав безпосередньо ОСОБА_1 за вивезені ним сто двадцять тон вказаного безхазяйного майна 9200 грн. та 1900 грн., а всього 11.100 грн. готівкою, які ОСОБА_1 не оприбуткувала, у доход держави не обернула, а незаконно привласнила.

Всього в жовтні 2002 року, лютому-березні та травні-липні 2003 року ОСОБА_1 шляхом зловживання своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, незаконно реалізувала 130тон безхазяйного майна, описаного в офіційних документах як «чорнов'яжучі» і «відходи коксохімічного виробництва (дьоготь)», на загальну суму 11.700 грн., що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 8 грудня 2010 року вирок щодо засудженої ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 365 КПК України змінений в частині загальної суми заподіяної шкоди та ухвалено вважати, що сума цієї шкоди складає 11.600 грн., а також вступну частину вироку уточнено і зазначено, що ОСОБА_1 є уродженкою села Чкалова Пологівського району Запорізької області.

В решті вирок залишений без зміни.

У касаційній скарзі засуджена порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо неї, закриття справи щодо неї провадженням за п. 1 ст. 6 КПК України у звязку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Зазначає, що вона не виявляла, не вилучала і не передавала на відповідальне зберігання безхазяйне майно до признання його безхазяйним та подальшу передачу на реалізацію. Все це робили оперативні співробітники податкової міліції. Вона лише перевіряла правильність оформлення документів і контролювала своєчасне та повне надходження грошей від реалізації безхазяйного майна в бюджет держави, а реалізацією майна займалися товарні біржі. Тому вважає, що вирок побудований на припущеннях, суперечливих даних та неправдивих свідченнях свідків. Вказує, що обвинувальний висновок не затверджений прокурором, попередній розгляд справи суддею здійснений у її відсутність та її захисника, останнє слово їй не надавалося.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав судові рішення законними і обґрунтованими й просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженої ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як видно із змісту касаційної скарги засудженої, вона фактично посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженої у вчиненні злочинів за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Злочинні дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України.

Обєктивність оцінки наведених у вироку доказів була перевірена апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляції засудженої, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому, підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_1 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, особу засудженої та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Колегія суддів вважає, що покарання, призначене ОСОБА_1 є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України.

Доводи скарги щодо істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при перевірці справи також не знайшли свого підтвердження.

Обвинувальний висновок по справі міститься в т. 10 на а. с. 396 400 і затверджений заступником прокурора Запорізької області Є.Т. Проценком 7липня 2009 року.

Попередній розгляд справи суддею проведений у відповідності до вимог ст. ст. 237, 240, 244, 245, 253, 254 КПК України. Згідно ст. 240 КПК України, попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обовязковою участю прокурора. Про день попереднього розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до протоколу судового засідання, 18 червня 2010 року підсудній ОСОБА_1 в присутності захисника ОСОБА_7 було надано останнє слово в якому вона себе винною не визнала і пояснила, що злочину не скоювала. (т. 11 а. с. 103). Зауважень на протокол судового засідання від учасників судового розгляду не надходило.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку щодо засудженої ОСОБА_1 не встановлено.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 25червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 8грудня 2010 року щодо ОСОБА_8 без зміни.