розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що немає судимості

відповідно до ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Харківській області 200 грн за проведення хімічної експертизи.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2011 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 14 вересня 2010 року близько 14-ої год. в м. Харкові придбав у невстановленої особи за 50 грн психотропну речовину – кустарно виготовлений препарат з псевдоефедрину (ефедрину), що містила метамфетамін (первитин), сухою вагою 0,1610 гр, яку перевіз та став зберігати без мети збуту до вилучення її працівниками міліції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушував питання про скасування судових рішень із закриттям справи на підставі ч. 4 ст. 309 КК України. При цьому посилався на ряд обставин, що пом’якшують покарання – визнання вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, а також дані про його зайнятість суспільно-корисною працею, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи. Зазначав про те, що добровільно пройшов курс лікування від наркоманії, а тому має бути звільнений від кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих доказів, і засуджений у касаційній скарзі його не оспорює.

Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 309 КК України кваліфіковані правильно.

Призначаючи покарання, суд відповідно до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують покарання, у тому числі й ті, на які посилається засуджений у скарзі. Зокрема, досліджуючи дані про особу ОСОБА_1 суд установив, що він позитивно характеризується за місцем проживання, у вчиненому щиро розкаявся. Разом із тим суд фактично зважив на судимості ОСОБА_1 у минулому, в тому числі в 2002 році за аналогічний злочин, які хоча й не мають правового значення, проте характеризують його як особу, схильну до вчинення правопорушень пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів.

За таких обставин суд призначив ОСОБА_1 покарання у межах, проте не в максимальних, санкції кримінального закону, за яким його засуджено.

Призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для застосування статей 69 та 75 КК України не встановлено.

Крім того, аналогічні за змістом доводи про пом’якшення призначеного покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Безпідставними є також твердження ОСОБА_1 про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України. За змістом цієї норми закону, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, коли вона виконала дії, які дають для цього підстави, до закінчення судового слідства. Із наданої засудженим довідки наркологічного диспансеру видно, що лікуванням він розпочав 17 травня 2011 року, тобто після постановлення щодо нього обвинувального вироку. Крім того, даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 страждав на наркоманію та потребував лікування від неї, матеріали справи не містять.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень не встановлено.

Керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.