розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 року

у справі № 810/5173/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства завод "Цегла Трипілля" (далі - позивач, ПАТ завод "Цегла Трипілля")

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ в Обухівському районі)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ПАТ завод "Цегла Трипілля" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Обухівському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2013 року № 00001292201/286.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 09.07.2013 року по 19.08.2013 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 27.08.2013 року № 203/2201/05474949, яким, серед іншого, зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135, пп. 1.14.36 п. 1.14 ст. 1, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, абз. "г" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства на загальну суму 714 729,00 гривень та занижено податок на прибуток на загальну суму 2 360 973,00 гривні.

За результатами адміністративного оскарження, висновки зазначеного акту залишено без змін.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.09.2013 року № 00001292201/286, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 2 360 973,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 327 893,25 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на формування валових витрат виникає у платника податків при проведенні операцій з придбання товарів (робіт/послуг) з метою використання їх в межах господарської діяльності та наявності первинних документів, що підтверджують проведення таких операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року у позивача з 01.09.2010 року та з 01.09.2011 року діяли гуртові скидки які регулювалися Положеннями "Про порядок запровадження гуртових скидок на ціну цегли ув'язаної та неув'язаної в ПАТ завод "Цегла Трипілля" від 01.09.2010 року та від 01.09.2011 року відповідно.

При цьому, у зв'язку із ростом вартості сировини та енергетичних ресурсів, розміру мінімальної заробітної плати у 2011-2012 роках, гуртові ціни, визначені зазначеними Положеннями, змінювалися наказами позивача, копії яких наявні у матеріалах справи.

Так, судами встановлено, що у період з 04.01.2011 року по 31.12.2012 року позивач в числі інших реалізував власну продукцію і контрагенту - ТОВ "Будхауз" на підставі договору купівлі-продажу від 04.01.2011 року № Б-2/1-11, дію якого було продовжено до 31.12.2012 року, укладеною додатковою угодою від 31.12.2011 року № 7 до нього.

Факт реалізації товариством зазначеному контрагенту власної продукції за гуртовими цінами встановлено судами попередніх інстанцій при дослідженні наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних у кількості 367 штук, які оформлені у відповідності до чинного законодавства, містять усі необхідні реквізити, зокрема, постачальник - позивач, одержувач - ТОВ "Будхауз", платник - той же, підстава - довіреність із зазначенням реквізитів, умови продажу - безготівковий розрахунок, номер та дата видаткової накладної, назва товару, одиницю обліку, кількість, ціна без ПДВ, відсоток знижки знижки, сума знижки, сума без ПДВ, сума з ПДВ, чим спростовано доводи відповідача про відсутність у відповідача фінансово-господарської діяльності з пов'язаними особами.

При цьому, судами встановлено, що оптова реалізація власної продукції із певними знижками здійснювалась позивачем завжди, однак лише для оптових покупців, які придбавають великі партії продукції.

Як вірно зауважено судами, положеннями ПК України (2755-17) не встановлено заборони на реалізацію власної продукції зі знижками, як не містить і заборони на реалізацію продукції за ціною нижче собівартості, тим більше не передбачає застосування санкцій за означені дії.

При дослідженні наявних у матеріалах справи копій податкових декларацій з податку на прибуток судами попередніх інстанцій встановлено, що дохід від реалізаційної діяльності позивача завжди був вищим ніж собівартість реалізованих товарів.

Разом з тим, позивачем додатково долучено до матеріалів справи копії Довідки "Розшифровка до фактичної собівартості продукції (виробничі витрати) ПАТ завод "Цегла Трипілля"" та кошторисів фактичної собівартості продукції за перевіряємий період, які підтверджують перевищення ціни продажу продукції над її собівартістю при реалізації товариством продукції зазначеному контрагенту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач у 2011 та 2012 роках правомірно реалізовував зазначеному контрагенту гуртові партії власної продукції зі знижками з отриманням прибутку від такої реалізації, чим спростовано доводи відповідача про завищення товариством від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 714 729,00 гривень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Трипільська колота цегла", зокрема, з надання останнім позивачу послуг по навантаженню та перевезенню піску із кар'єру контрагента його автомобільним транспортом на площадку заводу позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що дані господарські відносини фактично врегульовані: договорами купівлі-продажу піску від 03.01.2006 року № Ц-1/16-06 та від 03.01.2012 року № К-1/2-12, за якими позивач у перевіряємий період придбавав у даного контрагента пісок для господарської діяльності по виготовленню цегли силікатної; договором зберігання піску від 05.01.2009 року № К-5/3-09, за яким ТОВ "Трипільська колота цегла" надавало позивачу послуги по зберіганню до моменту вивезення, вказаного вище піску; договором про надання послуг від 04.01.2011 року № К-3/4-11, за яким зазначений контрагент надавав позивачу послуги по навантаженню, вказаного вище піску в кар'єрі та доставці (перевезенню) власним автомобільним транспортом з кар'єра цього контрагента до позивача.

Разом з тим, як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, фактично витрати позивача у період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року з оплати послуг ТОВ "Трипільська колота цегла" документально підтверджуються актами виконаних робіт та платіжними дорученнями, згідно яких позивач оплачував послуги даного контрагента за вказаним вище договором про надання послуг від 04.01.2011 року № К-3/4-11, які містяться у матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні зазначених актів виконаних робіт вірно встановлено, що такі складені сторонами договору від 04.01.2011 року № К-3/4-11 та стосуються лише надання контрагентом на користь позивача послуг по навантаженню та перевезенню піску, тобто не стосуються ціни та вартості самого піску, який навантажувався та перевозився.

Так, зазначені акти містять усі необхідні для даної господарської операції реквізити, зокрема, номер та дата складання акту, найменування сторін, вид послуг - навантаження та перевезення піску, кількість тон навантаженого та перевезеного піску, період, у якому надавалися ці послуги, вартість послуг по навантаженню та перевезенню піску.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що питання ціни та вартості навантаженого та перевезеного піску входять до змісту договорів купівлі-продажу піску № Ц-1/16-06 та № К-1/2-12, результати виконання умов яких належно оформлювались документально іншими первинними документами, зокрема, відповідними видатковими та податковими накладними, а також платіжними вимогами позивача про оплату придбаного піску.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в зазначених актах виконаних робіт позивачем правомірно та обґрунтовано не включено вартості навантаженого та перевезеного піску, оскільки вартість піску не стосується актів виконаних робіт складених за результатами операцій по його навантаженню та перевезенню, чим спростовано доводи відповідача про завищення товариством валових витрат у перевіряємий період на загальну суму 2 610 402,00 гривні.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які у повній мірі визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та правомірно задовольнили позовні вимоги, зокрема, скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 року у справі № 810/5173/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.